"Паспорт" поезії "У нашім раї на землі..." Т. Шевченка

Тема: розповідь про важку жіночу долю, долю матері в умовах покріпачення, соціального і національного гніту.

Ідея: возвеличення святості матері, того найціннішого, що є для кожної людини; засудження соціального устрою, який змусив страждати багатьох жінок.

Основна думка: "Слово мамо. Великеє, / Найкращеє слово!".

Композиція: вірш "У нашім раї на землі" — екскурс поета шляхами влас­ного життя і розповідь про героїнь своїх творів. Твір має оптимістичний початок і трагічне, сумне закінчення. "У нашім раї." містить протиставлення злиденного життя жінки-кріпачки райському.

Художні засоби: епітети — у нашім раї, мати молодая, дитяточком малим; метафора — у нашім раї на землі; порівняння — нічого кращого немає, як тая мати молодая; пестливі слова — дитяточком; заперечення — нічого кращого немає.

Объяснение:

це головна думка а по темі можеш росказати що відбувається в повісті земля

багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». вона порушена в творах нечуя-левицького, панаса мирного, карпенка-карого, ольги кобилянської.  о. кобилянська — письменниця буковини. вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. та для багатьох земля так і залишилась мрією. вона, як марево, то з'являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.  у повісті о. кобилянської «земля» проблема влади землі над людиною зазвучала по-новому. вона змалювала панораму життя малоземельного і безземельного селянина буковини. важким було тодішнє життя селян. багато сімей розорялися і змушені були мандрувати в пошуках заробітку. вони дешево продавали свою силу. так проминали молоді літа багатьох людей. єдиним, що могло врятувати селян, була земля. мрії, думки про неї надавали сили тим, хто її не мав. та земля не завжди робила щасливими тих, хто її мав.  саме такі сім'ї показані в повісті «земля». докія чоп'як — це жінка, яка не мислить свого щастя без ґрунту, без тієї маленької нивки, яку вона так оберігала від свого марнотратного чоловіка.  вона все життя провела тут, біля землі. а коли відчула, що нездужає, що сили її, віддала свою зовсім юну дочку заміж за тодорику. мати не зважає на те, що хлопець зовсім не подобається дівчині. головне, що він має поле.  рабами землі є івоніка федорчук і його дружина марійка. вони перебувають під магічною владою землі. подружжя федорчуків було безземельним. обоє тяжко працювали, відмовляли собі в усьому. нарешті федорчуки купили землю за гірко зароблені гроші.  івоніка докладає всіх зусиль, щоб земля його родила гарно. обробляє він ниву впору, працює на ній до самого забуття. йому додавала сили думка про майбутній врожай. головне для івоніки та його дружини — земля, праця, честь хлібороба. федорчуки вірили, що земля принесе щастя їм та їхнім синам михайлу та саві. михайло дуже любить працю, він пройнявся поезією землеробства. батьки дуже любили свого старшого сина. а молодший — сава — зовсім по-іншому ставиться до землі й батьків. він впертий, до того ж ледачий, працювати на землі не любить. всупереч батькам сава покохав рахіру. це була дівчина дуже лукава і хитра, трохи злодійкувата. але сава не може без неї. він розуміє також, що земля — це життя. і він стає на шлях братовбивства: «за землю підняв сава руку на свого брата, лиш за як одинак надіявся колись дістати всю землю». сава вчиняє страшний злочин, за який оправдати його не можна.  розбилися вщент мрії федорчуків. земля, так тяжко зароблена, не тільки не принесла щастя, а й стала причиною страшного горя.  старий івоніка втратив все. не стало в нього двох синів, і разом з тим немилою стала йому земля. аж тепер зрозуміли батько й мати, що недобре вчинили по відношенню до анни, нареченої михайла. реалістичне зображення дійсності зумовило правильне висвітлення основної проблеми твору — влади землі.  трагедія родини федорчуків зрозуміти, що не людина має бути рабом землі, а земля повинна приносити радість людині. 

воля душі – це абстрактне явище, це порив бажання  людини до нових, чистих та прекрасних висот, без богемного бруду та отруйно „рожевої” фальші, які вичікують у кожному темному провулку нашого необізнаного та небезпечного життя.

воля душі – це ривок до небес, це пристрасна ейфорія людських почуттів, емоцій, переживань, вражень. вони невпинно, ніби в ритмічному танку: то поєднуються, то розділяються, то притягуються, то знов, відштовхуються.