Придумайте кінцівку казки ,,Мишка,, Богдана Лепкого
Срочно!!!​

остап. (остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який відчуває відповідальність за себе, за свій спосіб життя та за тих, хто близький йому. він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та соломії. його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.)

если тебе подойдёт,то вот..

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.

“думка” (“тече вода в синє море”) — один із перших віршів шевченка, що дійшли до нас. написаний 1838 у петербурзі. автограф невідомий. вперше надрукований в альманасі “ластівка” (спб., 1841. — с. 312–313) як продовження поезії “на вічну пам’ять котляревському”. назву — жанрове визначення “д.” — шевченко дав творові в “кобзарі” 1860. як і в трьох інших “думках” 1838 — “вітре буйний, вітре буйний”, “тяжко-важко в світі жити”, “нащо мені чорні брови”, — у вірші “тече вода в синє море” яскраво виявились поетичні принципи раннього періоду творчості шевченка, передусім риси романтичного художнього мислення з його підкресленою орієнтацією на фольклор. специфіка перших “думок” шевченка — в граничній перейнятості народнопоетичними мотивами, образами, фольклорними засобами, в особливостях авторського самовираження. всі чотири “думки” належать до так званої “рольової” лірики, тобто віршів, основним носієм авторської свідомості в яких є ліричний персонаж, у названих творах — об’єктивована паралель до образу ліричного героя, центральної суб’єктної форми шевченкової поезії, що вперше в ній постане трохи пізніше — в елегії “на вічну пам’ять котляревському”. життєва ситуація автора, змалку круглого сироти, недавнього кріпака, долею закинутого на чужину, що зазнав багато поневірянь, характерні для романтичного мислення й такі природні для шевченкового становища настрої туги, самотності, постійне переживання відчуженості у світі переломлюються в “думках” через типово фольклорні, дуже узагальнені образи й ситуації, які завдяки присутнім у художній свідомості людини фольклорним стереотипам не потребували докладного вмотивування.тема “д.” (“тече вода в синє море”) — пошуки долі молодим козаком, мотиви й образи, через які ця тема вирішується, мають численні паралелі в народних піснях (серед них популярні пісні “ой не шуми, луже, зелений байраче”, “ой не шуми, луже, дубровою дуже”, “ой зелений дубе, чого нахилився” та і у сфері фольклорного способу образотворення перебувають і обидва суб’єкти мовлення — розповідач та персонаж-козак. елементів психологізації образу героя в цьому вірші, на відміну від інших “думок” 1838, не спостерігається, романтичний конфлікт гранично узагальнений і має зовнішній характер — причини відчуженості героя від людей шевченком не конкретизуються. водночас орієнтованість на народну поезію не обертається в “д.” (як і завжди у шевченка) її копіюванням. вірш сприймається як твір літературний, передовсім, завдяки властивим уже першим поезіям шевченка особливій структурній врівноваженості, чіткості, завершеності, — риси, не такі характерні дл творів фольклору з їхньою варіативністю, а також завдяки літературним ознакам віршової організації.

кожен поетичний твір, про який з них не йшла мова, завжди намагалися вмістити велику життєву мудрість і об’єднати це з виконавчою красою поетичного слова автора. безліч поетів тому створили велику кількість якісних творів для того, щоб порадувати своїх читачів і відкрити їм нову, раніше невідому і незрозумілу сторону життя. існує безліч поезій, але тих, які дійсно красиво підносять явище патріотизму, насправді не так і багато. саме з цієї причини саме гарні патріотичні твори знаходять свій відгук у душі людини, в особливості, якщо мова йде про українця.

великий український поет василь симоненко у своєму прекрасному поетичному творі «лебеді материнства» зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. у творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. і, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. у той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. у неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. те ж саме можна сказати і про рідну країну. батьківщину не можна вибирати. багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. у житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.

говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав василь симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.