Коли відбуваюттся події в повісті гуси лебеді летять ​

є два види краси : зовнішня й внутрішня. перша тимчасова, а друга - з роками лише стає сильнішою та примітнішою. це краса людського серця. це милість, прощення вірність та справедливість. ті якості, без яких наш світ не мав би жодного шансу на спасіння. коли дитина ніжно обіймає стареньку мати, коли слабкий стає на захист ще слабкішого, коли силою любові звільняються від тягаря смертельної хвороби, коли діти йдуть на смерть заради батькі не можливо назвати всі сторони краси людської душі! вона багатогранна. вона приносить радість, заспокоєння чи підіймає на подвиг заради незнайомої людини.

велич людської душі в тихих щоденних проявах любові до дітей чи батьків, у славетних вчинках, які пам"ятають віками. вчить свою душу шляхетності, і тоді світ стане кращим!  

воля душі – це абстрактне явище, це порив бажання  людини до нових, чистих та прекрасних висот, без богемного бруду та отруйно „рожевої” фальші, які вичікують у кожному темному провулку нашого необізнаного та небезпечного життя.

воля душі – це ривок до небес, це пристрасна ейфорія людських почуттів, емоцій, переживань, вражень. вони невпинно, ніби в ритмічному танку: то поєднуються, то розділяються, то притягуються, то знов, відштовхуються.

остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який

відчуває відповідальність за себе, за свій спосіб життя та за тих, хто близький йому. він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та соломії. його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.

  соломія — волелюбна, у боротьбі за волю вона виявляє справжній героїзм, рішучість і наполегливість. загубившись у плавнях, ця ніжка і безстрашна жінка не опустила рук у розпачі, а «зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто й завзято, з вірою, що її широкі і високі груди зламають усі перешкоди». вольовий і сміливий характер соломії автор характеризує так: «спокійною, грізно-спокійною» з'явилась соломія до турецької жандармерії; такою ж «спокійною» вона й вийшла зі страшною звісткою, що остапа передадуть російській владі.

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.