Коли відбуваюттся події в повісті гуси лебеді летять ​

тому що рослини за людей замандрували туда де вони не були.

я би назвав цей твір "цікавості про рослин".тому що тут зібрані дуже цікаві факти

красива моя україна,

родина сивіх зорей!

ах як я вас полюбіла!

йа полюбила тебе. 

коли я була ще зовсім маленька, мій тато взяв мене з собою на риболовлю. я, не довго думаючи, погодилася, адже для мене в цьому віці це було захоплюючою пригодою. коли ми приїхали до берега озера манич, тато став розкладати снасті, а я тим часом стала досліджувати мальовничий берег манич. папа захоплено розкладав вудки, милувався своїми блешнями і особливо не стежив за мною. у воді плавали мальки, які дуже моєму оку.я хотіла зловити одного і посадити в банку, щоб удома випустити в акваріум. підійшовши до самого краю берега, раптом під моїми ногами різко почала обвалюватися земля, і я з несамовитими криками сіла в воду. я не вміла плавати! захлинаючись, я кричала татові: "папа! папа! ! ". папа, почувши мій крик, пірнув за мною. мене все далі і далі від нього несло течією, я захлиналася і з кожною секундою втрачала надію на порятунок. мій батько був хорошим плавцем, і через деякий час наздогнав мене. тим врмени я була вже без свідомості (зі слів мого тата). він дотягнув мене до берега і почав відкачувати. коли я прокинулася, тато грізно сказав, що більше ніколи не візьме мене з собою на риболовлю.

род измени на свой.

осіннього   ранку   ліс   зачаровував   своєю   незвичайною   тишею   та   чистим   повітрям,   яке   наповнює   магічною   силою.стежки   переплітались,   мов   лабіринт,   поки   не   занесли   мене   до   самотнього   дерева,   що   височіло   та   потягувало   свої   могутні   гілки   до   самого   неба.   придивившись,   я   побачила   дятла.   він   шалено   вистукував,   немов   би   хотів   зробити   дупло   за   хвилину.   я   тишком   пішла,   бо   не   хотіла   налякати   чимось   стурбованого,   на   мій   погляд,   птаха.   раптом   я   наштовхнулася   на   маленький   та   колючий   клубочок.   то   був   їжачок,   він   насторожився,   буцімто   я   хотіла   його   потривожити.   (це   миле   створіннячко   збирало   гриби).   якась   несамовита   іскорка   радості   спалахнула   в   душі,   я   продовжила   свій   шлях.   ідучи   я   помітила,   що   дівчинонька   осінь   не   забула   про   цей   ліс,   своїм   чарівним   пензликом   фарбувала   всі   листочки   у   різнокольорові   барви.   здавалося,   наче   самі   дерева   відчували   цей   незабутній   настрій.   навіть   небо   не   було   таким   похмурим,   як   усі   минулі   дні.   хмаринки   з   легкістю   кружляли   у   небі,   а   саме   небо   посміхалося   і   бажало   усього   приємного.   сонце   обіймало   своїми   промінцями   землю,   але   не   гріло.під   кожним   деревцем   ховалися   гриби.   «не   бійтеся   малі,   я   не   буду   виривати   вас   з   коренем! »   мабуть   гриби   почули   мої   думки   -   я   швидко   почала   знаходити   їх.   але   потім   вони   почали   гратися   в   хованки,   а   я   їх   шукала.швидко   промайнув   час   і   я   повинна   була   повертатися.   я   палала   бажанням   відвідати   цей   ліс   знову   і   знову.