Твір на тему "є вічні істини - із давнини до сьогодення." за творчістю сковороди
​

итенные ценности это безусловно семья 

сава:   він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.  але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!   тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі  михайло:   і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.  сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".

ніхто не скаже ось вортеці атакують а всім начхати це приклад

    мы часто всей семьей бывали в лесу. однажды, катаясь на лыжах, в чаще видели лося. казалось бы, лось - обыкновенное животное для татарстанской природы. но, когда он стоял недалеко от нас, задевая крупными рогами обсыпанные пушистым снегом ветки деревьев, какой восторг охватил нас! и мы шепотом говорили друг другу: "смотри, смотри - лось". невольное уважение зародилось у нас к лесу в целом, который мы воспринимали как дом для многих животных и птиц и куда мы пришли как бы в гости. и такие необычные лесные встречи у нас случались не раз. как-то старшему сыну в школе дали написать сочинение об осеннем лесе. в сентябре мы всей семьей сели на велосипеды и поехали в лес за грибами, заодно было решено набраться впечатлений для сочинения.оставили велосипеды в укромном месте, а сами пошли по лесу искать грибы. я останавливала сыновей и обращала их внимание на красоту осенней природы: мы любовались пышными елями, высокими соснами, покрытыми золотыми листьями березами и красными осинами, укромными полянами.но вот мы со старшим сыном не то чтобы заблудились, но остались одни в зарослях леса, стали кричать "ау, ау! ", вышли на колею с крутым поворотом. вдруг услышали топот, остановились. и тут прямо на нас выскочил крупный серый заяц с длинными ушами и такими же длинными пружинистыми ногами. видимо, он испугался наших криков. и люди, и заяц от такой неожиданной встречи застыли на месте и несколько секунд смотрели друг на друга. наконец серый опомнился и боком в высоком прыжке нырнул прямо в кусты.как же часто потом мы рассказывали родным и друзьям об этой удивительной встрече, с восторгом вспоминали, какие у зайца были глаза. - большие и косые, - убеждал сын, - а ноздри ходили ходуном. и еще он громко дышал, наверное, от страха.замечательное сочинение о лесе написал сын. он получил за него пятерку и потом еще долго хранил эту школьную тетрадку.