Чим зумовлено те, що -це цінні здобутки духовної культури україни. посилатися на відомі факти та приклади ж творів.

в цих двох творах описується липень , в першому його краса , а в другому він сам є в дійових особах

пісні здавнини,передавались з покоління,в покоління.з першого погляду це всього лиш пісня,але який велий вміст є вній! скільки там історії.і скільки вони живуть,таке враження що вони безсмерті,вічно існують.іменно піснями люди передавали нащадкам свої почуття,своє життя,їхні закони.є багато надзвичайно хороших пісень,в яких є автори,є звичайні складені народом.звичайно українська пісня є дуже важлива для нас,навіть завдяки пісням ми можемо дізнатись які в ниших нащадків були,обряди,традиції,закони,і яке загалом життя.з піснею і робота швидше йде,і веселіше,і приємніше працювати.на світі мабуть і немає людини якаб нелюбила пісню.

портрет доріана грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.

  на мою думку в доріана грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. йому про це казали і лорд генрі і художник, що малював його  портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет.   коли лорд генрі розповідає доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. його бажання справджується. це стало роковим для головного героя.

пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. наприклад, сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, запрошеними на цю виставу. саме коли помирає сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.

спочатку доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.

він веде розпутний спосіб життя. в нього було багато жінок. через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) пристойні дома закривалися для нього . про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. на що художник відповів «я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». доріан вбиває художника. поражає те, з якою холодністю він спочатку за хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.

у кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а іти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. лорд генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. мовою) доріана, а не йде від щирого серця. тоді доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.

я вважаю, що якби доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. він перетворився на маніяка. якому знищувати власну душу. я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.

вийшло довго, але сподіваюся, це

мово моя українськамово українська моя солов’їна,ти дзвениш, мов веселий струмочок весною.допоки ти є – живе україна.на щастя і радість, народе, з тобою.невмирущий наш струмочок – рідна мова –від суржику потерпає.це ж гине наша першооснова.а з нею народ і україна страждає.почистимо наш дзеркальний струмочоквід бруду, хламу і бур’яну.і залишимо для наших синів і дочокїї чудесну і чисту. одну.