шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. є до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика. мужньо веде себе шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “що, тебе господь сотворив із самого заліза? ”. паволоцький полковник шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра. вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. заради незалежностi україни шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще прожити. вiн їде до якима сомка, щоб словом i дiлом йому в цiй справi – “ всю україну до однiєї булави”. шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою українi. навiть стосовно єдиного сина петра, якому божий чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: “нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть україни, що ось розiдрали надвоє” .
Спасибо
Ответ дал: Гость
мело, крутило по землі, що було сили. свіча горіла на столі, свіча горіла. немов безжурний рій комах, так сніг лапатий летів знадвору попід дах, просився в хату. завія креслила на склі круги та стріли. свіча горіла на столі, свіча горіла. наверх у зблисках вогняних злітали тіні. сплетіння рук, сплетіння ніг, шляхів сплетіння. додолу впали — чути тріск — два черевички. слізьми на сукню капав віск — плакала свічка. і все губилося в імлі холодній, білій. свіча горіла на столі, свіча горіла. війнуло з покутя — й вогонь, здійнявши крила, жар від розпечених долонь живив щосили. хурделі люті були й злі, яке їм діло, що десь на нашому столі свіча горіла.
Популярные вопросы