Порівняйте образи русалки та в і п. гулака-артемовського "". хто з цих ліричних персонажів, на ваш погляд, зображений більш художньо?

весілля  — одне з таких свят. про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. бо воно є початком справді дорослого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радісного, у когось — складного й драматичного. але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає. найголовніша  особливість весілля  — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. а  драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігрові дії. «сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. і в кожному акті — скарби усної народної  творчості. під час дошлюбного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвітках, посиденьках. а тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримувалися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини робили вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль. у кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». напередодні весілля влаштовували  дівич-вечір  — символ прощання нареченої з вільним життям. дівчата готували вінки для молодих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії піснями. «а брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. у багатьох піснях згадуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чистоту. у весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися переживання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов молодих. за цими творами можнавивчати психологію  наших предків. і, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса духовна – те, що так потрібно всім і завжди.

портрет доріана грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.

  на мою думку в доріана грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. йому про це казали і лорд генрі і художник, що малював його  портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет.   коли лорд генрі розповідає доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. його бажання справджується. це стало роковим для головного героя.

пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. наприклад, сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, запрошеними на цю виставу. саме коли помирає сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.

спочатку доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.

він веде розпутний спосіб життя. в нього було багато жінок. через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) пристойні дома закривалися для нього . про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. на що художник відповів «я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». доріан вбиває художника. поражає те, з якою холодністю він спочатку за хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.

у кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а іти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. лорд генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. мовою) доріана, а не йде від щирого серця. тоді доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.

я вважаю, що якби доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. він перетворився на маніяка. якому знищувати власну душу. я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.

вийшло довго, але сподіваюся, це

у казці і. я. франка розповідається про долю головного героя — лиса микити. це справжнісінький собі лис, який усе своє життя займається крадіжками. він був дуже хитрий, тому обминав усі небезпеки. тільки одного разу його майже впіймали. пощастило микиті врятуватися: він сховався у діжці з фарбою. тільки після цього він став фарбованим. спочатку ми бачимо, що з цього лис микита навіть отримав користь. звірі обрали його царем, кожного дня годували, бо боялися дивного звіра. правда фарбованого лиса була така: «хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи! »

вразливе слово від дітей-гірш  за болячку, бо не гоїться