Цитати з оповідання джури козака швайки

Гірші за вовків ті, хто прикидається ними.  у воронівці так повелося здавна: як тільки висівали в землю зерно, найметкіші хлопці збивалися у ватагу і йшли у дніпровські плавні полювати на звіра чи ловити рибу. раніше це називалося здобичництвом. а тепер, хоча хлопці займаються все тим же, чомусь називається козакуванням. а чому саме - ніхто вже й не скаже. щоправда, саньків далекий родич і сусіда сухорукий дід кібчик інколи казав таке: -  по-татарському козак - це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. хоче - звіра полює, хоче - візьметься за шаблюку і йде на ногайця. а нинішні… - тут дід кібчик презирливо спльовував на землю, - швидше від кози пішли. обгризає геть усе в плавнях, а з очеретів і носа не висовує. щоб, бува, якийсь татарин його не побачив. 

Усі ми знаємо імена северина наливайка, богдана хмельницького, івана мазепи. а ким були найперші козаки? звідкіля вони взялися? на ці запитання ти знайдеш відповідь у новому гостросюжетному історичному романі володимира рутківського — одного з найблискучіших сучасних українських дитячих письменників. його дивовижні герої — грицик та малий волхв санько, юний богатир демко дурна сила, його мама-велетка, невломий козак швайка зі своїм вірним вовком барвінком та їхні численні друзі — з честю виходять із найскладніших ситуацій. а небезпека чигає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на могутню татарську орду, а за твоєю спиною — майже ні