Твір на тему "ціна виміру життя" за повістю м. коцюбинського "дорогою ціною" только не тот вариант, что в инете))

(1864— 1913) народився ум. вінниця. у 1880 році закінчив шаргородське духовне училище. у 1891 році складає іспит на звання народного учителя (був змушений утримувати родину: матір, сестер). працював у філоксерній урядовій комісії, був завідувачем відділу в газеті "волинь", діловодом, а потім статистом у чернігівській земській і. письменник. автор багатьох оповідань, новел, повістей, найвідоміші з яких: "цвіт яблуні", "persona grata", "intermezzo", "тіні забутих предків", "fata morgana", "коні не винні". коцюбинський одним із перших в українській літературі звернувся до такого художнього напрямку, як імпресіонізм, для якого було характерним відтворення не самої дійсності, а того, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан. ціна виміру життя (за оповіданням м. м. коцюбинського "дорогою ціною") героїко-романтичне оповідання "дорогою ціною" м. м. коцюбинський написав у 1901 році, коли минуло вже сорок років з часу надання волі кріпакам. події ж твору розгортаються у тридцятих роках xix століття, за тридцять років до її проголошення. але сучасникам письменника були близькі страждання та поневіряння героїв оповідання, бо в україні, звільненій від кріпаччини, розпочався новий етап боротьби з експлуататорами. і за перемогу на цьому етапі історії нації багатьом доводилося платити дорогою ціною. що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? це — власне життя! коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. і це стосується не тільки героїв оповідання — остапа та соломії, здатних на все заради волі. я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. у уяві м. коцюбинського поневолене селянство — це вже не "віл у ярмі". саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". як же треба було настраждатися у кріпаччині, як же треба було вірити у здобуття волі, щоб заради неї мужньо йти до мети через страшну небезпеку! стрілянина, блукання соломії у комишах, пожежа у плавнях, зустріч пораненого остапа з голодним вовком, бій на дунаї з турками, загибель соломії — все це та дорога ціна волі, гідності, щастя. найвищу ціну заплатили герої м. коцюбинського за волю, за щасливе життя. сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя — це самовіддана боротьба за волю та незалежність.

соромиться дивитися в очі;   боїться, що про брехню.

мріяти;   уявляти те, чого нема

дуже швидко  

 

        для поезії м.вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну україну.

      у поемі "євшан-зілля" м. вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.чимало синів і дочок україни блукають по світу у пошуках щастя.це до них звернені слова поета:

                                          краще в ріднім краї милім

                                          полягти кістьми,сконати

                                          ніж в землі чужій,ворожій,

                                          в славі й шані пробувати.

      у поемі "євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і рідний край,які забули свої звичаї.микола вороний задає риторичне запитання:

                                          де ж того євшану взяти,

                                          того зілля-привороту,

                                          що на певний шлях направить,-

                                          шлях у край свій повороту? !

      роздумуючи над  поемою,я пригадала слова т.шевченка "хто матір забуває,того бог карає".я переконана,що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

      ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної україни,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.ми любимо свою батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:

                                          за честь і правду все віддай,                                          коли ти любиш рідний край!

      я ,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.