Урок-диспут емма андієвська "говорюща риба"

Діалог бляшанки і шакала урок-диспут – шкода мені й говорющої риби. на мою думку, тут провина , може, навіть більша, ніж його жінки. – ти так гадаєш? – позіхнув шакал, якому не хотілося розмовляти. – але найбільше мені шкода навіть не й не риби, а заклопотаної жінки, що не почула риб'ячого голосу. – я не погоджуюся з тобою. просто сплохував, бо з тим, що носиш у душі, не вільно ні з ким ділитися, окрім хіба найближчого приятеля. а жінка не була чоловікові приятелем уже хоча б тому, що він ніколи не гуторив із нею так, як із рибою. зрештою, не виключене, що жінка його просто ніколи й не слухала. – не доцільно шукати скарбу там, де ти його не закопав, – вела своєї бляшанка. – саме тому з усіх потерпілих мені найбільше шкода жінки, яка не почула голосу говорющої риби. риба загинула – це сумно. однак кожен мусить раніше чи пізніше вмирати. і, як на мене, горе з приводу загибелі приятеля навіть сумніше, ніж сама смерть риби. та вмирати, за все життя не почувши голосу риби, – це справді найгірше, що може трапитися людині. – може, в наступному втіленні жінка цей голос почує, – нехотя докинув шакал. – сумно, що вона не почула цього голосу в цьому житті, – не поступалася консервна бляшанка. – а сум, як відомо, має довгі