Павлусь — головний герой оповідання о. стороженка. його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «що з ним станеться, як ми помремо? » мати мала рацію, коли говорила: «як бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». після смерті батьків за павлусем наглядали наймит і наймичка. і хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». і на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. за це прозвали його лежнем. навіть грушу зірвати не міг: «бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». а потрусити дерево — важко. у селі павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «сказано: як кому бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». і хоча люди заздрили павлусеві, жити так, як він, не хотіли. думаю, шо шасливим не був і павлусь.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Популярные вопросы