«безмежнеє поле в сніжному завою» за жанром — романс, мелодійний та експресивний. хоч і гнаний долею, ліричний герой франка не може примиритися з неподіленим коханням, прагне «обширу і волі», хоча в його серці «нестерпні болі», муки серця, прикра розлука. він звертається до коня — символу лицарської волі: «неси ж мене, коню, по чистому полю, як вихор, що тутка гуляє, а чень, утечу я від лютого болю, що серце моє розриває». цей мотив підкреслює одинокість, сум героя, який прагне втекти від себе і свого горя, у такий спосіб вгамовуючи свої титанічні пристрасті. ліричний герой не знаходить собі місця в житті. проте його ваблять рух, втеча, інший простір — простір серця, яке ніяк не може вгамуватися. герой франка — інтраверт, тобто психологічний тип особи, зануреної у внутрішній світ своїх переживань і роздумів, схильний замикатися в собі, жити своїми фантазіями. ліричний герой звертається до коханої, дівчини-зорі, яка зруйнувала «щастя власного підклад». через іпостась жінки-красуні, цнотливої і гордої, іронічної і суворої, холодної і жорстокої, розгортається картина шляху-страждання, пошуків і роздоріжжя, загалом філософія болю існування ліричного героя збірки. поезії франка побудовано у формі монологу ліричного героя, серед них можна виділити три групи монологів: монологічні роздуми («не надійся нічого»), монологи — оповіді героя про себе і свої почуття («я не надіюся нічого»), монологи — звертання («за що, красавице, я так тебе люблю»). герой майже у відчаї, він хоче втекти, але не робить божевільних вчинків, а виливає тугу у віршах, бо має душу художника. заметіль, завивання вітру («безмежнеє поле в сніжному завою…») співзвучні стану змученої душі. не дивно, що цей вірш, перекладений на музику, став чудовою піснею.
Спасибо
Популярные вопросы