Цитатна характеристика героїв роману "маруся чурай"

маруся чурай

"засвіт встали козаченьки в похід з полуночі, заплакала марусенька свої ясні очі"

"болить моя головонька від самого чола:   не бачила миленького ні тепер, ні вчора,  ой бачиться, не журюся, в тугу не ,  а як вийду за ворота, од вітру валюся.  ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються:   од милого нема людей, од нелюба шлються."

гриць бобренко

"коли б же я знала, маляра б найняла, його біле личко та й намалювала. карі , котрі я любила, його русі кудрі я б позолотила."

"грицю, грицю, до роботи! — в гриця порвані грицю, грицю, до телят! — в гриця ніженьки "

"чом ти мене не послухав, як тобі казала: «ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала». ти все неньку свою слухав, мене покидаєш, покидаєш сиротину, іншої шукаєш."

"гей, ти, молоденький, голубе сизенький, не в правді живеш; минуєш мою хату і мої ворота, до іншої йдеш."

галя вишняк

"інша дівчина чорнобривая, та чарівниченька "

"котра дівчина чари добре знала,  вона ж того гриця та й причарувала."

робинзоном называют всякого человека, попавшего в места, где нет людей, нет обычных продуктов питания, нет условий для нормальной жизни цивилизованного человека.  ну , а в вашем подтексте , это - умелец , " самородок" , изобретатель, сумевший наладить быт без благ цивилизации!

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.