Ідейно художній аналіз вірша лесі українки "все покинути, до тебе полинути"

 

входить до циклу «невільничих поезій». жанр: медетація, в якій автор осмислює недолю свого «занапащеного, нещасного краю» , під’яремне життя в якому викликає і сором, і жаль, і сльзи. ідея: о сліз таких вже вилито чимало,- країна ціла може в них втопитись; доволі їм вже литись,- що слози та, де навіть крові мало … — це заклик до дії за визволення рідного краю. сльози – ключове слово у поетичному тексті, однак значення щоразу увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом україни, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз , що ллються від безсилля. яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і мужній тон»(м.зеров), співчуття патріотки до страждань нації реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.

п.загребельний

остап назарчук. сергій плачинда