входить до циклу «невільничих поезій». жанр: медетація, в якій автор осмислює недолю свого «занапащеного, нещасного краю» , під’яремне життя в якому викликає і сором, і жаль, і сльзи. ідея: о сліз таких вже вилито чимало,- країна ціла може в них втопитись; доволі їм вже литись,- що слози та, де навіть крові мало … — це заклик до дії за визволення рідного краю. сльози – ключове слово у поетичному тексті, однак значення щоразу увиразнюється контекстом: лірична героїня ладна «ридати» над лихом україни, що перевершує усі бачені насильства, однак «соромиться» сліз , що ллються від безсилля. яскравий взірець громадської лірик, цей вірш демонструє «твердий і мужній тон»(м.зеров), співчуття патріотки до страждань нації реалізується у проповіді високого вчинку в ім’я майбутньої свободи.
Спасибо
Ответ дал: Гость
звірі стали дивувати
на все горло тут гарлати
на паркані півні - готи
кіт виспівуває ноти
мені тринадцятий минало
як всіх птахів у нас не стало
звірі лишень грались в жмурки,
а від яєць нема й шкарлупки.
ще й сорока прилетіла
і мороки наробила
знову звірі посварились
дуже сильно так втомились
припинили галасувать
і дали мені !
Ответ дал: Гость
мело, крутило по землі, що було сили. свіча горіла на столі, свіча горіла. немов безжурний рій комах, так сніг лапатий летів знадвору попід дах, просився в хату. завія креслила на склі круги та стріли. свіча горіла на столі, свіча горіла. наверх у зблисках вогняних злітали тіні. сплетіння рук, сплетіння ніг, шляхів сплетіння. додолу впали — чути тріск — два черевички. слізьми на сукню капав віск — плакала свічка. і все губилося в імлі холодній, білій. свіча горіла на столі, свіча горіла. війнуло з покутя — й вогонь, здійнявши крила, жар від розпечених долонь живив щосили. хурделі люті були й злі, яке їм діло, що десь на нашому столі свіча горіла.
Популярные вопросы