Цитатна характеристика персонажів твору ліни костенко "маруся чурай"

ажливу роль у романі ліни костенко маруся чурай» відіграє зовнішність героїні. портрет відображає внутрішній світ героїні, її характер. ліна костенко принципово не деталізує зовнішність чураївни. проте її мистецтво як видатного майстра словесного зображення якраз і полягає в тому, що вона уміло активізує уяву читача на створення зорового образу дівчини. при цьому цей образ естетично впливовий — він буквально випромінює чуттєвість, якою в даний момент пройнята героїня. бачимо душевне заніміння, що заволоділо марусею під час суду і яке непомітними каналами передається читачеві. причому, поетеса не назвала жодної портретної деталі. ми не побачили ні рис її обличчя, ні деталей одягу. просто бачимо її на лаві підсудних із похиленою головою — геть відстороненою, украй зніченою: чурай маруся не підсудній лаві.оскаржену марусю чураївнутоді суддя суворо запитав.але вона ні слова не сказала,усправедливень жодних не дала,тільки стояла, яко з каменю тесана, або: підсудна слізьми очі не зросила.і милосердя в права не просила.спочатку читача не цікавить зовнішність марусі, бо він стежить за ходом судового процесу, намагається разом із суддями, із райцями (судовими радниками), зі свідками, з усіма присутніми розібратись, чи винна маруся у смерті гриця бобренка, чи ні. відбувається активне проникнення в суть справи. а потім — в'язнична камера, ґрати, збитий околот соломи в кутку та старий кожух, що служитиме марусі за постіль. і знову жодної портретної деталі. проте, як багато ми дізналися про неї за ті три дні й три ночі, що були їй відведені перед стратою. і ці знання про життя марусі, про її внутрішній світ формують наше уявлення про її зовнішність. читач бачить світ очима марусі, співпереживає їй, відчуває інтонацію її монологів, ловить її жести — із огляду на це відтворює її зовнішній вигляд. постає портрет тендітної, чутливої молодої жінки. у неї зболений погляд. душевне страждання затуманює її очі, але в якісь моменти, коли спогади на мить притлумлюють душевний біль, її погляд стає розумним і проникливим. вона вся ніжно трепетна, наскрізь пройнята почуттям. уперше про зовнішність марусі чурай згадано лише у п'ятому розділі «страта». уся полтава зібралась дивитися, як буде змінюватись вирок суду. ліна костенко досить довго готує появу марусі чурай. спочатку серед натовпу прошелестіла чутка: везуть марусю, людоньки, везуть!

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.