Образ пузиря терентій гаврилович пузир — великий український капіталіст-землевласник, який вийшов із середняків. він ще не звикся зі своїм становищем мільйонера і тому в ньому ще живе дух ненажерливості, хворобливої ощадливості, властивий дрібним власникам. його жінка згадує: «ми були так собі хазяїни, з середнім достатком». через тридцять п'ять років землі пузиря, за висловом німця-купця, уже нагадували ціле княжество, яке й за три дні не об'їдеш. на цих земельних просторах розташовано кілька великих економій, де працюють сотні постійних і строкових робітників. у степах випасається сорок тисяч овець, вирощується сотні тисяч пудів пшениці й цукровий буряк для цілого заводу. але правда й те, що одному чоловікові своєю власною працею стільки не заробити. тому пузир всі свої зусилля так спрямовував, щоб з усього «користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть — тягни». він і його жінка «ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна! » сам хазяїн зізнається, що він « йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського ». отже, більша частка багатства пузиря нажита нещадною експлуатацією чужої праці, різними махінаціями. і з роками прагнення до наживи в хазяїна збільшується, тому безсовісний визиск трудящих посилюється — їм намагається заплатити за роботу якнайменше, годує гірше собак, таким хлібом, що «ні вкусити, ні відламати». хазяїн не змінює грубих примітивних форм глитайської експлуатації. кінець кінцем це призводить до бунту в одній з економій. пузир користується народною бідою — голодом і скуповує в селян худобу за безцінь. у своїх «комерчеських» справах заходить так далеко, що вступає в суперечку з законом: «прикриває» злісного банкрута михайлова, взявши у нього на випас дванадцять тисяч овець. пузир настільки засліплений жадобою наживи, що йому все мало: «шукаю, де б більше купить землі, бо скільки б чоловік її не мав — все бракує». про свої прибутки пузир думає навіть тоді, коли жити йому залишилося не більше двох-трьох днів. у комедії головний герой виступає перед читачем уже з готовим, сформованим характером. і увага автора зосереджена на тому, щоб якомога повніше розкрити його в діях. усі помисли і вчинки пузиря спрямовані на одержання прибутків. а щоб їх досягти, доводиться бути і безчесним (обіцяє калиновичу дати згоду на шлюб з донькою, а сам думає: «обіщать можна все, аби обіцянка — цяцянка»), і несправедливим (навмисне платить робітникам під кінець строку дуже мало, «тоді половина строкових не видерже, повтікає, а жалування зостанеться в кишені»), і жорстоким (виганяє чабана клима і помічника економа зозулю, розуміючи, що вони не винні), і деспотичним (хоче віддати дочку заміж за нелюбого їй сина землевласника-мільйонера, і каже, що «так буде, як я хочу! »). пузир скупий до смішного (згадаймо історію з кожухом і халатом; дружина й дочка змушені були інсценізувати купівлю цього халата ніби за мізерно низьку ціну. а те, що він їздить у місто зі своїми харчами і жаліє найпростішого обіду для свого спільника в шахрайстві маюфеса, свідчить про те, що пузир ще не звикся зі своїм образом мільйонера). він байдужий до громадських справ, хоч є земським гласним, не їздить на збори. про важливе питання — « продовольствіє голодного люду до урожаю» цинічно говорить: «це до мене не тичеться. це химера! голодних буде тим більше, чим більше голодним ». разом з тим честолюбний — дуже радіє орденові станіслава на шию, хоче, щоб його пізнавали здалеку і шанували в будь-якому одязі. безкультур'ю пузиря теж немає меж: котляревський йому «безнадобності», на «степах у гоголя» він «не бував», нічого про них не чув і не знає. золотниц-кий прямо говорить своєму багатому і неосвіченому сусідові: «ах ти, нещасна, безводна хмара! і прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо ! » кожен, хто сповнений благородних поривань, для пузиря — дивна людина: «чудні люди! голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а їм кишені продирають». грубість і цинічність пузиря драматург майстерно передає через його мову, насичену дієсловами в наказовій формі, згрубілими фразеологізмами, лайливими словами: «так ви зробіть у мануйлівці бідність! »; « це тобі не борщ, тут пробувать нічого —треба взять! ти разумієш? взять! »; «ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте! », «порфирій, настали зуби! опите, стежка протоптана, шквар! »; про часті приїзди калиновича говорить, що той унадився до них, «як свиня в моркву», називає вчителя «голодранцем», «учителишкою». робітники у нього —«пси», «ідоли», співучаснику шахрайстві михайлов— «голяк масті».
Спасибо
Популярные вопросы