Як Тев'є ставився до легкого заробітку, багатства?

в книге описывается побег мцыри из монастыря, где он прожил большую часть жизни.

а основная мысль в том, чтобы показать, что он как бы увидел настоящую свободу, и теперь может умереть. насчет основной мысли несовсем уверен.

1) песня: "русь" 

2) судьба готовит грише «путь славный, имя громкое народного заступника, чахотку и сибирь». 

3) "ключи от счастья женского,от нашей вольной волюшки,заброшены, потеряныу бога самого! " 

счастье — понятие многоликое: это и покой, и честь, и достаток, и свобода, и чувство собственного достоинства. каждым человеком счастье ощущается по-своему. в конце поэмы странники в том, что нет счастливых среди господ. а ведь они имеют тот достаток, которого нет у крестьян! мужики продолжают искать “счастливого” в народной среде. и в свете их новых представлений о счастье счастливым оказывается гриша добросклонов. нет у него богатства, покоя, но есть благородная цель. григорий твердо знал, “кому отдаст всю жизнь свою и за кого умрет”. эта цель делает его счастливым, дает ему силы, уверенность в себе.

чого людині треба навчитися у природи? досить цікаве у роки технологічного процесу людство стало нехтувати її добродою. воно винищує флору та фауну, використовує її ресурси до неможливості їх відновлення. а насправді треба небагато. треба лише припинити цю гонитву за наживою, припинити наповнювати свої гаманці.

природа неодноразово показувала свою могутність перед людством. ми не в змозі протистояти стихії. повені, землетруси, вулканічні виверження, цунамі, тайфуни. чи не є це "актом правосуддя"? чи не є це своєрідним сигналом до людства: "зупини цей шлях знищення! " варто пам*ятати, що природа може існувати без людини, та людина без природи - ні.

і коли ми врешті-решт подорослішаємо? коли ми припинемо оцей деструкнивний шлях розвитку? адже після нас прийдуть інші - наші нащадки, онуки, правнуки, сини та дочки? чи досить буде у вас сміливості подивитись їм у вічі та промовити такі слова: "пробачте нас за ваше майбтнє"

используется как шутливо-ироническая форма напоминания об общественном долге. в конце xix—xx вв.