Твір роздум до двох сторінок на тему "чому люди спалюють книжки" за романом Р. Бредбері 451° за фаренгейто​

    швабрин алексей иванович – дворянин, антипод гринева в повести.          ш. смугл, нехорош собою, оживлен. он служит в белогорской крепости пятый год. сюда переведен за «смертоубийство» (на дуэли заколол поручика). отличается насмешливостью и даже презрительностью (во время первой встречи с гриневым он насмешливо описывает всех обитателей крепости).          ш. умен. несомненно, он образованнее гринева, был даже связан с в. к. тредиаковским.          ш. ухаживал за машей мироновой, но получил отказ. не простив ей этого, он, мстя девушке, распускает о ней грязные слухи (рекомендует гриневу подарить ей не стихотворение, а серьги: «знаю по опыту ее нрав и обычай», отзывается о маше, как о последней дурочке и т. д.) все это говорит о духовном бесчестии героя.

в этом стихотворении автор пытается показать любовь моря к небу, восхищение им, и нежелание быть без него. здесь проходит аллегория.по-моему мнению тут идет сравнение любви моря к небу, как любви женщины к мужчине.сам эмоциональный накал в стихотворении не дает остывать чувствам и приводит к мыслям о сильной привязанности и любви. нежелании быть одним, без объекта привязанности.по-мне это стихотворение больше наполенно психологическими переживаниями личности, и переносе их на такие объекты как море и небо. как бы одушевляя неодушевленное.и в начале мы видим восхищение морем, автора.он восхищается самим морем и его "чувствами"автор любуется морем, а оно любуется небом.это все что я могу сказать, стихотворение прочитала первый раз)

за вікном багато снігу і метушні. люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами. 

ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. в такі моменти сльози та молитви вже не , в такі моменти вже не віриться в чудо. саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком. 

берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати. 

просто пам'ятаймо! життя прекрасне-це не банальність! людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! а любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!

судья тяпкин-ляпкин слывёт вольнодумцем, т.к. прочитал 5или 6 книг.

земляника-" толстый, неповоротливый и неуклюжий человек, но при всём том   проныра и плут".

шпекин "простодушный до наивности человек".

бобчинский и добчинский. оба низенькие, коротенькие, любопытные; чрезвычайно похожи друг на друга: оба с небольшими брюшками, оба говорят скороговоркою и чрезвычайно много жестами и руками. добчинский немного выше и сурьёзнее бобчинского.. но бобчинский развязнее и живее.