по литературе ответить на во Разделяете ли вы мнение критика, что при чтении «Доброго Фили» Н. Рубцова «даже жутковато становится»? Дают ли воссозданные в стихотворении детали и его тональность основания для такого мнения?​

Вокруг все белым-бело. как драгоценная пыльца с алмазов сыпится снег с крыш и деревьев от малейшего дуновения    ветерка и сверкает в сиянии мутного света луны, которая еще не успела спрятаться за облаками темных зимних тучек.холодно. одиноко стоят городские фонари, освещая заснеженные улицы города. тишина. уже около полуночи.   город спит . мое  любимое одиночество, когда можно было бы вот так посидеть укутавшись плетом, смотря на заснеженные городские улицы и подумать.как   я люблю ночь. тишину.все это способствовало такому романтическому настроению, что казалось, будто проблем вообще не существует в этом мире.наблюдать как плавно летят снежинки, как переливается всеми красками снег в лучах луны.    где-то вдалеке промелькнула тень случайного прохожего, который явно спешил поскорее уйти в тепло из этой зимней сказки. а вот там, как раз напротив   окна парень провожает свою девушку, которая уже явно опаздывает домой, это было заметно по их быстрой ходьбе. сейчас город спит и это наполняет зимнее улицы какой-то загадкой, таинственностью.завтра же все будет по- старому. вся та же суета, люди будут бежать ,торопиться, а за чем бежать, за чем торопиться, наверное, если просить, никто из них не ответит на этот вопрос. а жизнь-то проходит проходит в таком быстром темпе, с такой грудой проблем, которое по сути дела сами же надуманы людьми, что мы даже не успеваем наслаждаться, наслаждаться жизнью, любовью, счастьем, улыбками или просто спокойствием. а потом, на склоне лет, вздохнув, мы, скажем: «а жизнь пролетела так быстро» еще бы. если всю жизнь гнаться на миражем.  а там все тот же снег. все та же прелесть. но вот только луну закрыли, эти мерзкие тучи.  а за окном    светало. наступал новый день.

Напоминает илью муровится

за вікном багато снігу і метушні. люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами. 

ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. в такі моменти сльози та молитви вже не , в такі моменти вже не віриться в чудо. саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком. 

берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати. 

просто пам'ятаймо! життя прекрасне-це не банальність! людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! а любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!