Как вы понимаете строки знать не можешь доли своей может крылья сложишь посреди степей а кругом на Земля дымится Чужая Земля​

павло глазовий народився зо серпня 1922 року в так званому історичному козацькому дикому полі у смт новоскалювата (тодішня кіровоградщина) миколаївської області у родині хлібороба. його предки носили козацьке прізвище окань. але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. існує версія, що слово «окань» пов'язане з мірою довжини в київській русі.11-річним хлопчаком павло пережив голодомор. у страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.після восьмирічки закінчив педучилище в новомосковську дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. один рік попрацював учителем молодших класів. в армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із внз після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.згодом потрапив у блокадний ленінград, нагороджений медаллю «за оборону ленінграда». звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. після блокади павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.і після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних штепселя й тарапуньки.вищу освіту павло здобув у київському педагогічному інституті (1950 з 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «перець», згодом — заступником головного редактора журналу «мистецтво».був членом спілки письменників україни з 1968 р. автор поеми «слався, вітчизно моя! », 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. заслужений діяч мистецтв україни (1993). нагороджений орденом «за заслуги» iii ступеня (1997).помер павло глазовий 2004 р.його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, постать визначного українського сміхованця павла прокоповича глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. у виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. він був лауреатом літературної премії імені остапа вишні, проте не став чомусь ще за життя «шевченківським лауреатом». можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно

а)"недоросль" фонвизина

б)"бирюк" тургеньева

в)"мцыри" лермонтова

  "лошадиная фамилия", "хирургия", "репетитор", "налим".

  татьяна — вдумчивая, романтическая натура, выросшая на раздолье.

образ жизни героев продиктован тем, что татьяна живет в деревне, а евгений — в столице. ее воспитывают няня, природа россии, семейный уклад. герой же был отдан с раннего детства на руки “мadame и моnsier”. “ душою”, героиня воспринимает жизнь в деревне спокойно. она живет в гармонии с природой, поэтому не испытывает скуки, тоски. татьяна — цельная   богатая натура, а не пустой сосуд, который требует заполнения. героиня любит читать романы, которые ей заполняют однообразие жизни, будят воображение.  старина близка героине. татьяна с удовольствием слушает нянины сказки, верит гаданиям, приметам.

  онегин в суете светской жизни не чувствует ее прелести.  евгений рано устает от бессмысленной жизни, пытается наполнить ее чтением, трудом.евгений не знает природы, не умеет ее любить и ценить, понимать ее, так как его воспитывали в городе да еще и иностранцы. встретив татьяну, он сразу понял и оценил ее, но “привычке милой не дал ходу, свою постылую свободу я потерять не захотел” — так потом он объяснит татьяне причину своей холодности.испытание любовью герой не прошел. он испугался подлинных чувств, потому что привык к светской фальши, “игре”, а искренность татьяны испугала, даже оттолкнула евгения. он пытается обучить героиню скрывать подлинные чувства, уметь лицемерить, то есть тому, что умел сам.онегин — противоречивая натура. он не уважает поместное дворянство, среди которого живет, а с другой стороны — боится быть оклеветанным этими людьми. из-за этой слабости онегин убивает на дуэли приятеля и едет путешествовать, чтобы успокоить душу, совесть. а может быть, чтобы погибнуть от шальной пули.  последняя фраза приводит в ужас. как же печальна и безысходна должна быть жизнь, если молодой человек мечтает о смерти! татьяна же по-прежнему ровна, спокойна, величава. как ей дается это спокойствие? ! она хорошая “ученица”, прекрасно усвоившая урок, данный ей в деревне. героиня лучше понимает онегина, чем он сам себя.роман обрывается на полуфразе. но автор сказал все, что хотел. он создал образ героя двадцатых годов xix века. нарисовал прекрасный портрет женщины, уходящий корнями в деревенскую .