Що є головною темою дискусії пані Хігінс,її сина та Пікерінга???​

Можна сказати, що сюжет англійського драматурга Б. Шоу навіяний давньогрецьким міфом, але проблематика п'єси значно ширша. На перший план виступає не тільки творець, а також його створіння (тому багато режисерів змінюють назву вистави — "Моя прекрасна леді"). Головний конфлікт п'єси, навіяний міфом про Пігмаліона, її дискусійний характер у питанні, наскільки одна людина має право втручатися в долю іншої людини, навіть з найкращими намірами, чи може вона, визначаючи для когось межі поведінки, сама не дотримуватися їх.

Уклавши парі, що доведуть мову й манери жалюгідної квіткарки до рівня дами з вищого суспільства, професор Хіґгінс і полковник Пікерінг спочатку й не мали гадки, що їм прийдеться дбати не тільки про зовнішність Елізи, про її вміння правильно вимовляти звуки та будувати речення. "Згадайте, що ви — людська істота, яку наділено душею й небесним даром членороздільної мови, що ваша рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона і Біблії", — кажуть Елізі.

Але мова — не тільки зовнішній прояв, форма, це, значною мірою, зміст особистості, її загальна культура, це показник не тільки щабель на соціальних сходах, але й людської гідності, душі, нарешті.

"Я тільки й думаю, що про цю дівчину і про її прокляті голосні та приголосні. Навіть втомився — стільки доводиться про неї думати. І не тільки думати, але й вивчати кожний рух її губ, її щелеп, її язика, не кажучи вже про її душу, — а це найнепорозуміліше", — проголошує Генрі Хіґґінс, але про душу Елізи, що пробудилася, про її майбутнє, про нову особистість, яку він та його друг створили, він і не подумав.

Дівчина не може повернутися до свого минулого: вона переросла роль вуличної квіткарки, як і взагалі роль продавця, служниці, компаньонки. Перед нами вишукана світська дама, яка, завдяки наданим урокам життя, вже не тільки підкоряється своєму вчителеві-творцю, а й сама удосконалює себе. її не зовсім задовольняє теперішній стан: зробивши з неї справжню леді, професор Хіґґінс забуває про елементарні закони поведінки у присутності дами — як у манерах, так і в розмові. Людська гідність Елізи обурюється проти цього, і на її бік стають і мати професора, і його домоправителька, які, до речі, раніше мирилися з вадами Хіггінса. Паростки нової душі міцніші. Раз давши людині змогу відчути своє нове становище, його вже не можна відібрати. "Я не дитина й не цуценя, і мене не можна купити шматочком цукру", — дорікає Еліза.

Але до справжнього, бажаного, хоч ще туманного майбутнього дуже далеко. Професору Хіґґінсу самому треба багато чого ще зрозуміти й... підрости до рівня прекрасної леді Елізи, до рівня його Галатеї.

Навіть старий смітникар Дуліттл, ставши жертвою необдуманих жартівливих слів професора, теж примушений змінити власну долю. Здавалося б, він у виграші, розбагатів, кинув своє непрестижне заняття, вирішив, нарешті, повінчатися, але він втратив свій вільний вибір. Йому нав'язано — не більше, не менше б життя. "Що він зі мною зробив? Згубив мене. Зв'язав мене й віддав у лапи буржуазної моралі", — скаржиться Дуліттл.

Звичайно, це питання й досі є предметом дискусії, містить у собі чималу проблему, але в цьому актуальність твору видатного драматурга. Б. Шоу не стільки говорить про можливості творця, автора шедевра, скільки про його відповідальність за власний витвір, про те, що його власна душа повинна бути чистою і вчинки — навіть у дрібницях — високоморальні.

Объяснение:

отношение к чацкому второстепенных персонажей целиком и полностью основывается на озвученном кем-либо мнении, обнажая неспособность к самостоятельному анализу и оценке. скалозуб, которому фамусов отрекомендовал чацкого как "делового, малого с головой, славно пишущего и переводящего”, остается при этом мнении даже после монолога главного героя "а судьи кто? ! ”, где речь идет об алчной страсти к чинам и мундирам. тугоуховские обмеряют чацкого шкалой знатности и состоятельности, опираясь на слова натальи дмитриевны горич. репетилов занимается пред чацким самобичеванием, самоуничижением, выражает ему всю преданность, уважение, едва ли представляя даже, кто есть главный герой на самом деле. каждый из участников комедии кривит зеркало, в котором отражен чацкий, на свое собственное усмотрение. "не суди да несудим будешь” — гласит древняя народная мудрость. истинность ее неоспорима, и именно она стоит гербовой печатью на всей комедии "горе от ума”. будучи беспощадным судьей нравов и обычаев московского общества, чацкий сам попадает под суд, в котором у него нет адвоката, зато есть множество самых разных обвинителей. задавая свой риторический вопрос, главный герой не получает на него однозначного ответа, ибо риторический вопрос такового ответа не имеет, по определению.

может  ты имела в в виду про кошку?

жила-была добрая волшебница. ее звали сесиль. она умела превращать злые существа в добрые. у нее была злая черная кошка, которую звали мелида. сесиль не знала, что она злая, потому что мелида становилась злой только ночью. когда сесиль спала, мелида превращалась в духа, а чтобы утром снова стать кошкой, ей нужно было найти любую обыкновенную черную кошку и убить ее. без этого она не могла вернуть себе кошачий облик.  летней ночью, когда сесиль крепко спала, мелида как всегда превратилась в духа и отправилась искать свою новую жертву. она искала всю ночь, но так и не нашла.  когда наступило утро, дух мелиды сел на яблоню, которая росла во дворе. но, сделав это, он сильно ошибся.  дело в том, что брат сесиль джек, который славился неимоверной силой, каждое утро собирал яблоки именно с этой яблони. на это утро джек пришел, как обычно, и стал трясти яблоню. как только мелида не старалась удержаться в ветвях, но все равно свалилась.  джек накрыл ее, словно бабочку, носовым платком, положил в карман и отнес к сесиль. сесиль стала расспрашивать духа кто он, откуда и что делал на ее дереве? дух понял, что сесиль не собирается делать ничего плохого, и рассказал, что он на самом деле заколдованная кошка мелида.  сесиль стало жалко мелиду и всех других кошек, которых ее духу приходилось убивать по ночам. поэтому она превратила духа снова в кошку.  теперь уже навсегда.