Написать сочинение на тему "добро и зло в сказке-пьесе с. я. маршака "двенадцать месяцев"

павло глазовий народився зо серпня 1922 року в так званому історичному козацькому дикому полі у смт новоскалювата (тодішня кіровоградщина) миколаївської області у родині хлібороба. його предки носили козацьке прізвище окань. але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. існує версія, що слово «окань» пов'язане з мірою довжини в київській русі.11-річним хлопчаком павло пережив голодомор. у страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.після восьмирічки закінчив педучилище в новомосковську дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. один рік попрацював учителем молодших класів. в армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із внз після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.згодом потрапив у блокадний ленінград, нагороджений медаллю «за оборону ленінграда». звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. після блокади павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.і після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних штепселя й тарапуньки.вищу освіту павло здобув у київському педагогічному інституті (1950 з 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «перець», згодом — заступником головного редактора журналу «мистецтво».був членом спілки письменників україни з 1968 р. автор поеми «слався, вітчизно моя! », 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. заслужений діяч мистецтв україни (1993). нагороджений орденом «за заслуги» iii ступеня (1997).помер павло глазовий 2004 р.його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, постать визначного українського сміхованця павла прокоповича глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. у виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. він був лауреатом літературної премії імені остапа вишні, проте не став чомусь ще за життя «шевченківським лауреатом». можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно

век живи - век учись

не секрет, что учиться надо всю жизнь. сначала мы учимся в школе (кто 9, кто 11 лет), потом начинается студенческая жизнь. каждый выбирает профессию по своим умениям, знаниям и стремлению к чему-либо.

школьные годы, говорят, чудесные, но, к сожалению, не надолго, и надо стремиться успеть получить максимум того, что даёт школа. понятно, что после детского сада ребёнку трудно усидеть на уроке 40 минут, и поэтому первоклассникам устраивают во время урока так называемую пятиминутку, где они делают зарядку как всего тела, так и разминают запястья. поначалу ребёнку хочется пойти в первый класс, но после того, как он столкнётся с трудностями, он начинает отлынивать от занятий в школе.

в средней же школе - с 7-го класса - школьник начинает понимать, что ему через 2 или 4 года сдавать выпускные экзамены, и начинает браться за ум (проверено на собственном опыте).

учиться надо не только в школьные и студенческие годы, но и всю жизнь у старшего поколения и на своих ошибках. как говорится, на ошибках люди учатся. так давайте же будем учиться всю жизнь!

в послании к своему лицейскому другу юдину, пушкин описывает милое его сердцу имение своей бабушки, в котором он неоднократно проводил лето. в лицейский период пушкину свойственно воспевание веселья и наслаждение студенческой жизнью, однако уже в этот время наблюдается разочарование пустым светским обществом и стремления и цели поэта становятся возвышенными. так и в этом произведении пушкин сравнивает суету богатства с глубоким спокойствием и довольством "скромною судьбою". парадоксально, что поэт раскрывает глубокую философскую тему, используя простое и вполне реальное деревенское местечко "захарово", а ни какие нибудь пафосные эфемерные концепты. на мой взгляд простота и реализм при глубине мысли- вот что делает поэта великим.

в первом монологе о сальери говорится,о том что он посвитил себя музыке,искусству,бросил писать,творить музыку,добился тут говорится о том что у него был порок один зависть." ныне-сам-скажу-я нынезавистник. я завидую; глубоко,мучительно завидую.-о небо! "а завидовал он особенно моцарту, о его он не решался,но когда он сыграл свое произведение реквием,то сальери окончательно решил его отравил.