нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір в.бикова «альпійська ». мене відразу захопив сюжет повісті. коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи. головний герой утікає з концтабору. «звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. багато довелося пережити іванові у його нелегкій дорозі на волю. знайомство із джулією. зустріч з голодним божевільним і його загибель. іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. совість не дозволяла кинути напризволяще джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах. наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. глибокий сніг ховає джулію від ворогів. іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину. на жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. на сході країни триває війна. там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
Спасибо
Ответ дал: Гость
Горные вершиныспят во тьме ночной.тихие долиныполны свежей мглой.не пылит дорога,не дрожат листы,подожди немного,отдохнёшь и ты.
Ответ дал: Гость
стоит обратить внимание на неоднозначность словосочетания "невольник чести" - с него часто начинают разговор о биографических подробностях гибели, тогда как в лермонтовском понимании, видимо, речь идёт не столько о светской чести, сколько о чести поэта, не способного изменить своей правде, своему данному свыше дару - слияние автора и героя крайне характерно для романтической поэтики. употребление глаголов настоящего времени, обилие пунктуационных знаков, свидетельствующих об интонационной насыщенности, императивы по отношению к "толпе" - адресату лермонтова - особый - ораторский - стиль первой части, называемый ещё резко обличительным осмеянием. резкое синтаксическое членение стиха, склонность к антитезам, повторениям, параллелизмам и к стиховым "формулам" - всё это ораторское обличие лермонтовского стиля служит выражению напряжённых контрастов между сущим и должным.
Популярные вопросы