«основа». заарештування членів кирило-мефодіївського братства розбило молодий організаційний центр, що готувався взяти провід в українському житті. протягом десятьох років, під гнітом миколаївського деспотизму, не вдалося створити нової української організації. щойно невдачі кримської війни, смерть миколи і і деякі пільги, що їх мусів дати олександер ii, створили кращі обставини для організаційних заходів. наприкінці 1850-их років українське життя почало скупчуватись у петербурзі. тут, у столиці російської держави, де режим був дещо м'якший, як на провінції, осіли звільнені після заслання кирило-мефодіївці: шевченко, косто-марів, куліш, білозерський*, а при них зібрався гурт письменників і публіцистів. коштом поміщиків-патріотів тарновського* і галагана* устатковано українську друкарню і розпочато видавництво. у світ вийшли твори найвизначніших письменників — котляревського, квітки, шевченка, куліша, марка вовчка та інших, перше систематичне видання українських письменників. у 1861 р. за редакцією білозерського почала виходити «основа», місячник, присвячений громадським і літературним справам. новий центр у своїй програмі значно відійшов від ідей кирило-мефодіївського братства: він залишив широкі, неосяжні політичні плани та мрії, а всю увагу звернув на актуальні питання, що вимагали негайної розв'язки. на першому місці стояла оборона самостійності української національності і літератури.
національна свідомість. петербурзький гурт намагався цю справу поставити ясно і недвозначно, захищаючи українські позиції від наступу, що йшов і з російського, і з польського боку. в «основі» надруковано ряд статей, присвячених основним проблемам української ідеології. костомарів дав студію про «дві руські народності», де доводив окремішність української культури і світогляду; він вбачав в українців сильно розвинений індивідуалізм, нахил до ідеалізму, глибоку внутрішню релігійність, демократизм, замилування до свободи, нехіть до сильної влади. павло житецький* дав відповідь російському публіцистові, що виступав проти літератури українською мовою: «для нас однаково смішний як шляхетський гонор поляків, що узивають українську мову хлопською, так і вельможна делікатність великорусів, що вживають для цієї мети французького вислову і твердять, ніби українська мова назавжди залишиться мовою простолюддя, не ставши мовою школи і освіченості доля української мови і письменства залежить від самого народу, який в міру свого власного розвитку, керуючись внутрішньою потребою своєї натури, привласнить з російської освіти не те, що подарують йому добрі та великодушні люди, а те, на що направить його народній його геній, з правом впливати і собі на російську літературу». відношення до поляків куліш схарактеризував так: «польське я і українське я розійшлися протягом віків на таку далечінь, що поляк при всьому намаганні не може ввійти в природу українця, а українець при всіх принадах увійти в природу польську не хоче». обидві сторони можуть сходитися для розмов: «але коли вони робляться представниками своїх народів і від абстрактних розмов переходять у справжнє життя, кожен з них мимоволі мусить піти у свій табір і рахуватися одним з одним зброєю, що не сяяти їй під тим самим прапором».
Популярные вопросы