в одному з давньогрецьких трактатів описано дослід: «потрібно стати так, щоб плоске кільце, покладене на дно посудини, сховалося за її краєм. потім, не змінюючи положення очей, налити в посудину воду. світло заломиться на поверхні води, і кільце стане видимим». такий «фокус» ви можете показати своїм друзям і зараз (див. рис. 12.1), а от пояснити його зможете тільки після вивчення цього параграфа.
установлюємо закони заломлення світла
проведемо дослід (рис. 12.2). на плоску поверхню прозорого скляного півциліндра, закріпленого на оптичній шайбі, спрямуємо вузький пучок світла, — світло не тільки відіб’ється від поверхні циліндра, але й частково пройде крізь скло. отже, під час переходу з повітря в скло напрямок поширення світла змінюється.
і зміну напрямку поширення світла на межі поділу двох середовищ називають заломленням світла.
кут у (гамма), утворений заломленим променем і перпендикуляром до межі поділу двох середовищ, проведеним із точки падіння променя, називають кутом заломлення.
провівши низку дослідів з оптичною шайбою, помітимо, що зі збільшенням кута падіння кут заломлення теж збільшується, а зі зменшенням кута падіння кут заломлення зменшується (рис. 12.3). якщо ж світло падає перпендикулярно до межі поділу двох середовищ (кут падіння а = 0), напрямок поширення світла не змінюється.
першу згадку про заломлення світла можна знайти в працях давньогрецького філософа арістотеля (iv ст. до н. який замислювався: «чому палиця у воді здається переламаною? ». а от закон, який кількісно описує заломлення світла, був установлений лише в 1621 р. голландським природознавцем віллебрордом снелліусом (1580-1626).
Популярные вопросы