Із давніх давен хліб у великій пошані в нашого народу. подивіться одинадцятитомний "словник української мови” (к., "наукова думка”, 1970–1980), і ви побачите як багато значень має слово "хліб”. шанобливе ставлення до нього підкреслюють і народні прислів’я: "без хліба суха бесіда”, "хліб усьому голова” тощо. раніше в україні на щодень пекли житній хліб. якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували висівки, товчену картоплю, гарбуз, суху лободу. вчиняли його на заквасці, місили у дерев’яній діжі. випікання хліба мало свої правила, було, по суті, цілим обрядом. порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті. хліб у кожній хаті обов’язково лежав на столі, а біля нього стояла сіль. у неділю і свята з житнього або пшеничного борошна пекли пампушки, пиріжки з сиром, маком, картоплею, капустою, , із прісного тіста випікали коржі та млинці. їжею і окрасою був хліб на різних святах та в обрядах. і тепер жодне весілля не обходиться без кораваю, а до нього випікають ще шишки, калачі, лежні тощо. готування та частування весільних гостей короваєм належать до найбільш поетичних дійств народного весілля. пекти його запрошували жінок, у сім’ях яких була злагода. на корж ("підошву”) наліплювали з тіста шишки, птахів і саджали коровай у піч. а на весіллі в урочистій обстановці староста вирізав верхівку короваю і підносив на тарілці молодим. дітям дарували шишки. оздоблення короваю качечками, голубами, гілочками уособлювало побажання продовження роду, щасливого подружнього життя, достатку і т. ін. із хлібом ідуть на родини, поминальний обід. у новорічні свята, обов’язково печуть пироги, їх колядникам, щедрівникам, несуть разом з кутею родичам. на волинському поліссі, як новорічні гостинці дітям, випікають калачики, а на полтавщині пряники у формі вершників, панянок. коли дивишся на цих рожевих "коників”, "панянок”, згадуєш і своє дитинство. у важкі повоєнні роки привозили такі гостинці з базару. це було справжнє свято для кожної сімейної чи громадської події пряники мали свій малюнок, свій символ. наприклад, на весілля у селах зіньківського району полтавської області випікали їх із зображенням сонця, зірок, квітів, дерев.витиснені дошкою пряники-медяники й нині печуть на весілля, "баранцями” та "кониками” запрошують гостей.в опішні та довколишніх селах пряники нерідко можна бачити у хатах як декоративну прикрасу. на комині, у миснику чи на підвіконні стоять вони розмальовані, увагу і викликаючи добру усмішку в кожного, хто зайде до хати.з хлібом на вишитому рушнику ішли навесні оглядати поле, йшли сіяти, жати. випікали й , які годилося давати худобі та класти у засіки з зерном, щоб накликати кращий урожай. 9 березня – в день повернення птахів із теплих країв – випікали "сорок”, "жайворонків” і давали їх дітям, які виходили на околицю села кликати весну, вітати її прихід ("закликати”).із хлібом-сіллю ми нині зустрічаємо і проводжаємо гостей, підносимо його ювілярам.та хочеться, щоб хоч до свят наша хлібопекарська промисловість виявляла більше творчої ініціативи і випікала до хліба ще й різноманітне печиво за рецептами народної кулінарії. його охоче купували б до святкового столу, на гостинець дітям, а наші гості – ще й як сувенір із україни.
Спасибо
Популярные вопросы