на узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. і зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно: — чом я дике? я не дике! скоро виросту велике. нині зовсім невеличке п'ю водичку од кринички, що прозора наче із зернятка я зросло. ось довкола ліс може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не ві, не тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало: — ти із яблука, що впало. до землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі! засміялись лопухи: — хі-хі-хі! хи-хи-хи! з неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід! але йшов узліссям дід. з корячка води напився і на дичку задивився: «непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. в бур'янах густих вона, але в корені мі» вирвав дід скрізь лопухи і сказав: — роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене! і коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. а на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. і зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. дозрівали на осонні білі яблука й червоні. от і казка невеличка вам про яблуню, про дичку.
Спасибо
Популярные вопросы