Якось раз я пішов у парк атракціонів. мені захотілося покататися на одному дуже страшному атракціоні. треба було сісти в сидіння, й воно буде везти тебе вгору й вниз зі страшною швидкістю на сорокаметровій висоті. я пішов на цей атракціон з мамою. все було здорово, у мене був тільки легким переляк, втрата мови на певний час та параліч всіх моїх кінцівок. а все-таки в лікарні було класно: давали дивитися телевізор та їсти морозиво, тільки не розмовляли зі мною. ну й, правильно, хто буде розмовляти з людиною, яка втратила дар мови ? через два дні мене випустили, бо я вже міг говорити свої перші слова, такі як: «віддай мою кисневу подушку! » або « прибери свого кота від томографа! » після всього цього я поїхав до ії, де познайомився з одним хлопчиком. якось раз ми прийшли в один актовий зал, де захотіли заспівати на караоке. ми думали, що впораємося, але, коли заграла музика та слова побігли по екрану, ми зрозуміли, що співати караоке не так вже й легко. ми з товаришем вже були готові вирити оркестрову яму, де можна було б сховатися, але продовжували співати. я намагався співати хоча б останні слова в рядку, а товариш намагався співати ті слова, яких у рядку немає. мій товариш пішов додому, а я залишився потанцювати на дискотеці, але потім теж вирішив піти додому. коли я йшов у номер, один італійський хлопчик вирішив перепинити мені дорогу, сівши на стілець перед дверима. він думав, що я не зможу відкрити двері. я вже було почав думати, що напишуть на моєму надгробку, але потім всього лише штовхнув двері й пішов далі. ось так весело я провів свої канікули.
Спасибо
Популярные вопросы