Якби я був художником я би намалював картини про

українська держава переживала різні часи, часто дуже складні. коли здавалося, що більше не існує ні країни, ні нації. заборонялося писати, друкувати, навіть розмовляти українською мовою.

але навіть у такі часи знаходилися люди, які будили народ, нагадуючи хто ми є. наша нація пережила не одне століття пригноблення, тому нам складно бути гордими за свою батьківщину. майже половина людей не вміють розмовляти рідною мовою, як же їм боліти душею за україну та за українську націю. більшість населення ще кілька років назад сумувала і була придушена звісткою про розпад срср, гадала, що тепер життя неможливе. але ми вижили !

вже зараз люди починають розуміти, що ми -українці. діти, що народжуються, вже не знають національного приниження. ми вивчаємо рідну мову, рідну історію, своїх видатних людей. ми знаємо, що нам є чим і ким пишатися. нам є на кого рівнятися.

вважаю, в української нації є майбутнє і воно залежить від нас !

з самого раннього дитинства і до глибокої старовини все життя людини тісно пов’язане з мовою. мова – це засіб спілкування людей один з одним. якщо людина цурається своєї мови,не любить її,  вона  не заслуговує на ім’я людини.   дитина ще не навчилася як слід говорити, а її  слух вже ловить гуркіт бабиних казок, материнської пісеньки. казки й пісеньки – це   теж  мова. усе, що люди роблять у світі здійснюється за мови.  без неї   не можна працювати. мова призначена для того, щоб служити спілкуванню людей. отож любіть і шануйте   рідну мову, вона   наш найдорожчий скарб.