скільки я себе пам'ятаю, стільки і дружу з денисом, якого всі друзі називають динею. мама кілька разів спробувала поправити нас: «чому диня? хоча б деня». але залишалося звичне: «диня».ми живемо по сусідству, але вчимося в різних школах і в різних класах: диня на рік старший від мене. ми ніколи не сваримося, хоча батьки час від часу намагаються то одному, то іншому навіювати, що ми не підходимо один одному. правда, так було раніше. зараз усі погодилися з цією дружбою.диня — відмінний друг, у нас спільні захоплення, нам подобаються однакові фільми, особливо мультики, але ми зовсім різні. я до дівчаток ставлюся, як і до хлопчиків, а він закоханий у сусідку галю. мені це незрозуміло, але я намагаюся робити вигляд, що все нормально. ще: диня абсолютно не любить читати і взагалі вчитися. коли підходить час робити уроки, він може заплакати. для нього що ійська, що російська, що українська — усі мови, як іноземні. а взагалі він допитливий хлопець, і з задоволенням слухає мої перекази прочитаних книг. ми обоє захоплюємося різними хімічними дослі, найчастіше потай від дорослих. одного разу під час такого досліду щось вибухнуло в руках у дині. йому дуже обпекло обличчя, довелося викликати «швидку». у лікарні довго допитувалися: «як це сталося? » і мій друг твердо відповідав: «упав ненавмисно в багаття». його дід жахливо злився: «дивися, просто як на допиті». але диня стояв на своєму. спочатку обличчя страшенно нагадувало печене яблуко, і це його дуже тривожило. але все закінчилося благополучно: обличчя стало гладеньким і навіть кращим, ніж було. а головне — диня зумів довести, що він чудовий друг. адже хто знає, як би все обернулося, коли б він видав мене і нашу справу.
Популярные вопросы