Спишіть словосполучення, розкриваючи дужки. П’ять цілих дві десятих (відсоток), одна шоста (поверхня), півтора (день), одна четверта (яблуко), дві сьомі (площа).​

людська душа – павутинка, химерне плетиво, що рветься навіть від легесенького подиху вітерця… а ще – дорогоцінне полотно, витонченості якого подивується не одна вправна ткаля, зрештою, на цілому світі не знайти людини, яка б могла створити щось подібне. усвідомлення цього спонукало не одного знаного або ж і зовсім невідомого мислителя задуматися над вічними та складними мотивами людського існування. очевидно, саме тому маємо змогу читати і ці поетичні рядки, сплетені уявою, наснагою, переживаннями, вірою та любов’ю львів’янки галини матвієнко. народилася галина у львові. тут закінчила загальноосвітню середню школу № 82, а також дитячу музичну школу № 1 ім. а. кос-анатольського – опанувала гру на бандурі. цього року галина матвієнко стала випускницею історичного факультету львівського національного університету імені івана франка, а також – аспіранткою цього навчального закладу.

бажання записати римовані рядки виникло в авторки ще у школі, а сприяли цьому її музичні зацікавлення – самостійне виконання пісень та інструментальних творів у і улюбленого інструменту. “людина не в силі самотужки вистояти на роздоріжжі серед буревіїв та хурделиць, проживаючи без віри” – переконана галина. тому минуле та сьогодення, зміна пріоритетів та формування суспільних цінностей – “часові моменти земного життя людини” – актуальні мотиви її віршів. творити нові поетичні рядки надихає галину “переживання кожного слова”. напевно тому у її виконанні, а точніше написанні, вони не зовсім поміщаються у рамки звичних та відомих поетичних розмірів чи рим, а просто ллються потоком думок, пульсують і… живуть.

Зображуючи портрет сучасника, я завжди уявляю молоду людину. хоча старше покоління і вважає вік категорією філософською. я пого джуюсь із тим, що вік вимірюється не роками, а станом душі, проте при клади свідчать, що історію вершать люди молоді. спілкуючись із ветеранами великої вітчизняної війни, які неодно разово бували в нашому класі, я дізналася, що вік бійців складав два дцятьтридцять років. сорокарічні воїни, більшою мірою, йшли в обозі. ні, зрілим людям не було легко ні на фронті, ні в тилу, де кувалася зброя для боїв, але розрахунок усіх тактичних операцій був зроблений на мо лодих, здорових, спритних, загартованих. у п’ятдесяті роки мій дідусь був на цілині. знову молодь… а новобу дови! скільки їх було зведено руками молоді! і ось нарешті роки дев’яності. саме молодь підтримала шлях демо кратизації країни: виступила за відродження національних традицій, рідної мови, багатонаціональної культури. дев’яності роки ознаменувалися піднесенням політичного життя краї ни. утворилися нові партії, громадські організації, молодіжні об’єднан ня, лави яких поповнилися молоддю. особливої масовості набув еколо гічний рух. юнаки і дівчата стали на захист усього живого на рідній землі. а якого піднесення набули патріотичні почуття моїх сучасників! мо лодь відроджує вахти пам’яті, започатковані попереднім поколінням, ві данину пошани не тільки загиблим, а й живим, тим ветеранам, які потребують , співчуття і підтримки. як важливо, що наше сус пільство підтримує пропозиції оон у проведенні заходів до дня людей похилого віку, дня інвалідів, дня боротьби зі снідом та палінням, висту пає за здоровий спосіб життя. під час виборів президента україни молодь теж сказала своє вагоме слово, підтримавши курс на стабільність і розвиток держави. молодим жити, отже їм робити вибір! це особливо відчутно у нашому студентсь кому місті. у харкові більше двадцяти вузів, тому я можу стверджувати, що моє рідне місто має молоде обличчя. відчутний вплив молоді на духовну культуру суспільства. відбудовчі роботи у зруйнованому харківському костьолі взяла на себе молодь. юна ки і дівчата різних національностей вирішили зробити свій внесок у рес таврацію цієї пам’ятки архітектури. а скільки православних храмів відро джується завдяки молоді! а той, хто поклав цеглину на будівництво храму, ніколи не скривдить немічного, не стоятиме осторонь чужого горя. на жаль, правильну життєву позицію вибрати дуже важко. у той час, коли суспільство почало розподілятись на багатих і бідних, деякі люди забувають про милосердя. немало байдужих людей з’явилось і серед мо лоді. це насторожує, бо той, хто сьогодні прислухається тільки до дзвону монет, чи почує завтра голос потребуючого ? чи не забуде по ступитися місцем у транспорті літній людині? чи подасть ковток води спраглому? я теж дитина свого часу, і, мабуть, у мене теж є безліч вад. безумовно, ідеальних людей немає. але я вважаю, що у будьякий час необхідно не втрачати людського обличчя, бо інакше ми не зможемо виростити гідних нащадків. без сучасного не буває майбутнього. тому я сподіваюсь, що я і мої ровесники знайдемо правильний життєвий шлях і не втратимо своїх позитивних рис.