Скласти невелике висловлювання про дощовий день, використавши у ролі однорідних членів речення подані слова.
Сіре, свинцеве, похмуре; непривітно, сердито, суворо; рвучкий, холодний,
пронизливий; б’є, січе, вихльостує; вкрило, затягнуло; угорі, ще вище.

про дружбу всі говорять багато.  товаришів може бути багато, а друг — лише один. усі ми маємо товаришів, з багатьма маємо дружні стосунки, але не кожен із нас має справжнього друга. друг завжди буде поруч у скрутну хвилину, і я теж буду поруч у такий момент. справжні друзі разом і в скруті, і в радості. тому така людина — справжній скарб. такий друг завжди відданий, він ніколи не зрадить, не скаже: «мені вже не хочеться з тобою дружити». справжній друг — це на все життя.. і я дуже хочу, щоб у мене теж був такий друг на все життя.

циганка тонка, шумить дзвінко.(рушниця)

є ще люди сонні, наче сови,

а глухі до слова - це найгірш.

ти до рідної прислухайсь мови,

прокажи відмінки - це ж як вірш!

називний питає: хто ти? що ти?

хоче він про наслідки роботи

і про тебе чути лиш похвали,

щоб тебе як приклад називали.

родовий доскіпує свого -

хоче знати він: кого? чого?

і про тебе знать, якого роду,

що немає роду переводу.

все давальний дасть - не жаль йому,

але хоче знать: кому? чому?

знать про тебе, гожого на вроду,

що даєш і ти свому народу?

у знахідного свої потреби:

він - кого? і що? - питає в тебе.

і кого всі ми за друзів маєм,

і що друзі роблять нам навзаєм?

а орудний хоче знать: ким? чим?

у труді орудуй разом з ним.

хоче знать: що здатний ти утнути?

чим ти сильний? ким ти хочеш бути?

а місцевий - де? в якому місці?

хоче знати - у селі чи в місті?

кличний закликає всіх навколо:

гей, іване, петре чи миколо,

ви не будьте сонні та байдужі -

у житті нема нічого згірш.

рідна мова! в ній слова - як ружі,

а самі відмінки - наче вірш.надеюсь может тебе ето : )

часто люди даже не представляют себе, как сильно любят ее на самом деле. истинную привязанность к ней возможно ощутить, только покинув родную землю. и вот тогда человек, никогда не понимавший громких фраз о любви к родине, к своему удивлению, замечает, что скучает по родной стороне. и все сравнивает: а там сугробы зимой выше были, и улицы просторнее, и палисадники гуще. и детство мимолетное там прошло. а главное, на родине осталась семья, родные люди. именно о сильнейшей связи человека с милым краем, с семьей и рассуждает известный публицист л.успенский в своей статье. раскрывая роль семьи в становлении личности человека, он поднимает проблему, особо актуальную в наше время: необходимость воспитания любви и уважения к традициям семьи, родного края, страны.автор считает, что родина начинается в первую очередь с отчего дома, и я согласна (согласен) с ним. любовь наша к милой земле должна проявляться в поступках. не на словах. есть у ахматовой мудрый стих «родная земля»: «в заветных ладанках не носим на груди,о ней стихи навзрыд не сочиняем,наш горький сон она не бередит,не кажется обетованным но ложимся в нее и становимся ею,оттого и зовем так свободно — своею.»да. все так. и каждый из нас рано или поздно «ляжет в неё». важно оставить после себя детей, которые продолжат род и также передадут своим детям знания, обычаи, традиции родного края.нравственность закладывается в семье. все-таки права пословица: «яблочко от яблоньки не далеко падает». если мы будем помнить об этом, то и сами станем лучше, и детей сможем воспитать полноценными личностями.