Есе на тему «Сім’я як джерело формування моральностей»

вітчизну і матір не обирають. можливо, саме тому ці два слова часто вживаються поруч. адже вітчизну ми теж називаємо матір’ю. кожний із нас під словом вітчизна уявляє рідні обличчя батьків, друзів, рідних. і, захищаючи вітчизну, кожний захищає найдорожче. для моєї сім’ї день захисників вітчизни — не просто дата в ка лендарі, а одне з найвизначніших свят. мій прадід загинув, захи щаючи вітчизну. його листи і похоронка бережно зберігаються у нашій оселі. мама і бабуся навіть їздили на його могилу кудись на львівщину. мій дідусь — кадровий військовий. куди тільки не кидала його доля! разом із бабусею вони об’їздили майже весь ко лишній радянський союз. моя мама і народилась не в україні, а на камчатці. а мій татко — офіцер запасу. після закінчення авіацій ного інституту він два роки служив авіаційним техніком і має зван ня старшого лейтенанта.

я теж мрію стати військовим. після закінчення школи сподіваюсь вступити до харківського військового університету. ось і буде у нас військова династія. професія захищати батьківщину, на мою думку,— най почесніша з професій на землі. я не розумію юнаків, які намагаються уникнути військової служби, адже армія завжди гартувала і тіло, і дух. лише в лавах армії кується мужність. це моє переконання. тому я багато уваги приділяю спорту, май же стільки, скільки і навчанню. дехто говорить, що нам нічого захищати, бо у нас немає держави. я так не думаю. економічні негаразди — це процес становлення нашої молодої держави, це як хвороба, яку треба подолати. а хіба хвору матір напризволяще? ні, її лікують і захищають. я дуже радий, що президент україни узаконив день двадцять тре тього лютого як день захисників вітчизни. сподіваюсь, що ми поверне мося до традицій урочисто відзначати проводи до лав української армії. така інформація вже була в пресі. жителі дергачівщини урочисто вітали юнаків, які поповнили ряди захисників батьківщини. як добре, що ми живемо в миролюбній державі, але мир треба не тільки берегти, а і вміти захищати. а коли вже жінки обирають професію військових, то нам, сильній половині суспільства, має бути соромно за те, що є серед нас такі, що уникають військової служби. день захисників вітчизни — це свято сивих ветеранів і військово службовців усіх поколінь, це свято нинішніх військових і тих, що при йдуть за ними, це свято тих жінок, які чекали своїх рідних з армії або ділили з ними нелегку військову долю. отже, день захисників вітчиз ни — всенародне свято.

вуха

- розвісити вуха

- аж за вухами лящить

- ведмідь на вухо наступив

- за вухо не відтягнеш

- вуха в'януть 

шия

- повіситися на шию

- намилити шию 

- камінь на шиї

- шия у милі 

- сісти на шию 

ніс

- довгий ніс

- втерти носа 

- клювати носом

- комар носа не підточить

- водити за ніс 

ноги

- дай, боже, ноги, а чорт колеса 

- нога людська не ступала

- переминатися з ноги на ногу

- впасти на ноги

- плутатися під ногами

 

вибач, що більше чотирьох написала, але їх так !  

у рябчика в снігу два порятунки: перший — що під снігом тепло ночувати, а другий — сніг тягне з собою на землю з дерев усяке насіннячко на поживу рябчикові. під снігом рябчик шукає насіннячко, робить там ходи й віконечка вгорі для повітря. ідеш іноді в лісі на лижах, дивишся — з’явилася голівка й сховалася: то рябчик. навіть і не два, а три порятунки рябчикові під снігом: і тепло, і їжа, і сховатися можна від яструба.тетерук під снігом не бігає, йому б тільки переховатися від негоди. ходів великих під снігом, як у рябчика, у тетерука не буває, але влаштування квартири також чепурне: позаду відхідок, попереду дірочка над головою для повітря.сіра куріпка в нас не любить зариватися в сніг і літає ночувати в село на токи. перебуде куріпка ніч на селі й уранці летить по корм на те ж саме місце. куріпка, як я помітив, або дикість свою втратила, або ж від природи нерозумна. яструб помічає її перельоти, і, буває, вона тільки вилітати намірилась, а яструб уже чекає її на дереві.тетерук, я вважаю, значно розумніший за куріпку. одного разу було зі мною в лісі таке. іду я на лижах; день гарний, добрий мороз. відкривається переді мною велика галявина, на галявині високі берези, а на березах тетеруки живляться бруньками. довго я милувався, але нараз усі тетеруки кинулися вниз і позаривалися в сніг під березами. тієї ж миті з’явився яструб, упав на те місце, де позаривалися тетеруки, і почав ходити. просто над самими тетеруками ходить, а догадатися не може копнути ногою й схопити. мені це було дуже цікаво. : «якщо він ходить, то, певно ж, чує їх під собою, і дуже ж розумний яструб великий, а того немає, щоб догадатися й гребнути лапою на якийсь вершок чи два в снігу».ходить і ходить.забажалося мені тетерукам, і почав я підкрадатися до яструба. сніг м’який, лижі не шелестять; та тільки я почав об’їжджати кущами галявину, раптом провалився крізь присипаний снігом ялівець по самі вуха.вилазив я з провалу, звичайно, уже не без шуму й гадав: «яструб це почув і полетів».виліз і про яструба вже й не думаю, а коли галявину об’їхав і виглянув із-за дерева, яструб просто переді мною на короткий постріл ходить у тетеруків над головами. я вистрілив. він ліг. а тетеруки так були налякані яструбом, що й пострілу не злякалися. підійшов я до них, торохнув лижею, і вони з-під снігу один за одним як почали, як почали вилітати; хто ніколи не бачив, зомлів би.

                              моя майбутня професія

кожна людина хоче бути щасливою. однією зі складових щастя звичайно ж є робота. улюблена робота. а якщо людина отримує за улюблену роботу і пристойну винагороду то це вже велике щастя! це, звичайно, жарт, а от вибір майбутньої професії справа дуже серйозна і відповідальна. і братися за неї треба якомога раніше, бо як то кажуть: «старого собаку нових трюків не навчиш»!

батьки з дитинства ставилися до мене як до особистості. завдячуючи цьому, я ніколи не соромилась своїх уподобань, завжди залишалася сама собою, не підлаштовуючись під чужу думку. тож, мій шлях до вибору майбутньої професії був вільним. але не легким.

точні науки мене не вабили. я завжди губилася в світі цифр та розрахунків. думки про абстрактні речі стомлювали мене.

оскільки мої батьки люди аж ніяк не прагматичні: тато актор і режисер, мама хореограф і письменниця, тож і мене перемогла творча натура (хоча я не дуже вірю в те, що тут причетна спадковість). просто мені завжди хотілося зробити цей світ кращим або ж увічнити його красу на папері чи то словами, чи то фарбами.

а якщо чогось хочеш досягти треба докласти зусиль. і я наполегливо вчилася малювати, писати вірші, старанно вивчала іноземні мови (щоб мати змогу спілкуватися з будь-ким). а перебудова світу «на краще» почалася з "братам нашим меншим" собакам. і це не рік, не два, а майже все життя.

здавалося, що з вибором професії проблеми не буде. та де там! щоб отримати вищу художню освіту треба спочатку оволодіти ненависною ! а для того, щоб поповнити лави кінологів, знань з біології замало хімія стоїть на кордонах моєї мрії і не пускає до бажаного! професія перекладача? цікаво, але дещо обмежено…

тривалий час я вагалася з остаточним вибором вищого навчального закладу, де б я могла отримати всі необхідні знання, що до країни щастя. до країни, де я зможу спробувати все, бути всим, відчути справжнє задоволення і дарувати людям радість. і врешті зрозуміла, що професія «актор театру та кіно» саме той золотий ключик, що відкриє дверцята до здійснення мрії.