Давньоримська риторика в першу чергу

вишивка завжди в українців була одна з найулюбленіших способів прикрашання одягу.але українці любили прикрашатиі весільний рушник, гуцульські писанки,оселю,скатертини.українські вишиванки - неперевершені в своїх візерунках. вони є оберегом українсього народу.

народ створив багато прислів'їв і приказок про важливість праці, одне з них - "маленька праця краща за велике безділля". я це розумію так, щоб щогось досягнути потрібно прикласти силу і руки, розум і бажання, а результат не забариться.

  працюють не лише люди, а й тварини і комахи. маленька бджола важко трудиться, щоб зібрати нектар з квітів, щоб ми могли ласувати запашним медом. так і людині необхідно працювати, щоб чогось досягнути.

    завжди пам'ятайте, що маленька праця краща за велике безділля, роботящі руки - гори вернуть.

вона захоплює нас, бере в полон своєю чарівністю. слухаючи її, ми завмираємо від щастя і насолоди.треба мати особливу душу, щоб любити музику. чути мелодію навіть у співі вітру, шурхотінні листочків на деревах, у звуках морських хвиль, у весняних щебетаннях птаства чи в різнобарвному розмаїтті квітучих луків.недаремно ж у фольклорних творах музиці приділено стільки уваги. ще з дитинства ми пам'ятаємо, як у казках за тоненької сопілки люди перемагали злих ворогів, і гоїли рани, і прекрасних королівен у себе закохували.а який величезний вплив справляє на душу симфонічна музика! це не модна пісенька, що завтра ж вилетить з голови. вона здатна подарувати ні з чим незрівнянне хвилювання, ні на що не схожу радість. неповторне поєднання звуків зачаровує, може передавати різні настрої, пробуджувати гнів і гордість, сум та радість.ніщо так сильно не впливає на душу людини, як чудова музика. тому вона є вічним, невичерпним джерелом для кожного з нас. 

усі свійські тварини походять від диких предків. найраніше, у середині кам'яного віку був собака; предками його були вовк і, можливо, шакал. наприкінці кам'яного віку були і свині, вівці, кози, велика рогата худоба, згодом — коні. свині походять від диких європейських і азійських кабанів, вівці — від диких європейських овець, кози — від гвинторогого козла, велика рогата худоба — від тура, коні — від тарпана і коня пржевальського. з глибокої давнини людина вела безперервний добір свійських тварин, залишаючи на розплід як плідників ті особини, в яких та чи інша спадкова ознака була найпомітнішою і найбільше задовольняла вимогам (економічним, естетичним тощо). усі інші особини не допускалися до розмноження і використовувалися для задоволення господарських потреб (на м'ясо, як робоча худоба тощо). спочатку цей добір був несвідомим (для задоволення потреб, без мети поліпшення чи виведення), а далі поступово почав набувати характеру примітивного методичного добору.