Від поданих прикметників утвори іменники із суфіксом –ин(а): німецький - , угорський -
,
словацький - , турецький -
, житомирський -
, панський - ,
рівненський - , кріпацький -
, миргородський -
, козацький - ,
галицький - , дрогобицький -
.

народ створив багато прислів'їв і приказок про важливість праці, одне з них - "маленька праця краща за велике безділля". я це розумію так, щоб щогось досягнути потрібно прикласти силу і руки, розум і бажання, а результат не забариться.

  працюють не лише люди, а й тварини і комахи. маленька бджола важко трудиться, щоб зібрати нектар з квітів, щоб ми могли ласувати запашним медом. так і людині необхідно працювати, щоб чогось досягнути.

    завжди пам'ятайте, що маленька праця краща за велике безділля, роботящі руки - гори вернуть.

мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.в рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. у ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. у мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. а як тішить серце гумористичне слово мого народу. тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. а яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. а ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.

первый листопад              (сочинение-описание)              деревья спят. до последних минут клен удерживал свои засохшие, сморщенные, но еще живые листья. до последних минут в дождь и непогоду он ждал солнечного луча, борясь с осенью, и наконец дождался, но уже было поздно. осень все сильнее и сильнее брала в свои руки власть над землей.              клен засыпал. "до следующей весны", - пел один листок другому, оставляя ветку клена и плавно паря вниз, освещенный солнечными лучами. но вот ветер закружил один листок, и он, то поднимаясь вверх, то опускаясь так низко к земле, что, казалось, сейчас упадет, перелетел к совсем незнакомому ему дереву. и теперь ему скучно. но не прошло и одной минуты, как вдруг к нему подлетел листок березки, стоявшей рядом с кленом, с которого сорвался первый листок. и сейчас листок клена доволен, ведь у него появился друг, и он не один. куда ни посмотришь - всюду летят листья, переливаясь осенними красками на солнце. вот и наступил первый листопад осени. может : )!

скільки я себе пам'ятаю, стільки і дружу з денисом, якого всі друзі називають динею. мама кілька разів спробувала поправити нас: «чому диня? хоча б деня». але залишалося звичне: «диня».ми живемо по сусідству, але вчимося в різних школах і в різних класах: диня на рік старший від мене. ми ніколи не сваримося, хоча батьки час від часу намагаються то одному, то іншому навіювати, що ми не підходимо один одному. правда, так було раніше. зараз усі погодилися з цією дружбою.диня — відмінний друг, у нас спільні захоплення, нам подобаються однакові фільми, особливо мультики, але ми зовсім різні. я до дівчаток ставлюся, як і до хлопчиків, а він закоханий у сусідку галю. мені це незрозуміло, але я намагаюся робити вигляд, що все нормально. ще: диня абсолютно не любить читати і взагалі вчитися. коли підходить час робити уроки, він може заплакати. для нього що ійська, що російська, що українська — усі мови, як іноземні. а взагалі він допитливий хлопець, і з задоволенням слухає мої перекази прочитаних книг. ми обоє захоплюємося різними хімічними дослі, найчастіше потай від дорослих. одного разу під час такого досліду щось вибухнуло в руках у дині. йому дуже обпекло обличчя, довелося викликати «швидку». у лікарні довго допитувалися: «як це сталося? » і мій друг твердо відповідав: «упав ненавмисно в багаття». його дід жахливо злився: «дивися, просто як на допиті». але диня стояв на своєму. спочатку обличчя страшенно нагадувало печене яблуко, і це його дуже тривожило. але все закінчилося благополучно: обличчя стало гладеньким і навіть кращим, ніж було. а головне — диня зумів довести, що він чудовий друг. адже хто знає, як би все обернулося, коли б він видав мене і нашу справу.