Твір-есе :Буду я природі другом. 3клас.

мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих накшталт «яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш? » або «ким мрієш бути? ». у молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, шо моя мрія — бути таким, як карабас-барабас або бармалей. але то було усе несерйозно і необмірковано. згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. я посварився з усіма своїми друзями. спочатку ходив «півнем», високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. чомусь я тоді так думав. але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. батьки відразу відчули, що у мене неприємності. одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. з тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? мабуть, причина у мені. я дивився на батька і хотів бути таким, як він. мій батько — посадова особа. у нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. він знає так багато! на день народження тата з ранку і до вечора телефон не замовкає. а за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. я так хочу бути таким, як батько, — щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. з тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. а ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.

підмет - галявина, присудок - була.

означення - як райдужне око(порівняльний зворот); старого.

додаток - лісу.

розповідне, неокл., двоскл., просте, пошир., не ускл.

    весною природа дуже красива. в лісах, в гаях і в садах пробиваються крізь землю різнономанітні квіти. найперша квітка яка починає квітувати - підсніжник. 

  ця рослина має білі пелюсточки, тоненький зелененький стовбур, а голівки квіток нахилені. підсніжник отримав таку назву тому, що він пробивається, ще коли сніг ледь-ледь ростає.видів цих рослин поки, що налічується 18.

  нажаль ця квітка занесена в червону книгу україни. тож збережімо цю красу!  

я не имеюбоевых наград,горжусь отцами,помня неустанно,что ордена и шрамыпостоянноу ветерановна груди горят. горят онисквозь тысячи ночей, бередят память годы фронтовые, ранения, увечья роковые, глаза бессонницей измученных врачей.вас, нецелованныхбезусых пацанов,война рвала на клочьяи дырявила,в полях дивизиии армии оставиладосматриватьсюжеты вечных снов. я истину, конечно, не открою. земля отчизны не случайно плодородна, обильно политая кровушкой народной, тысячелетие брала в себя героев.превозмогаятрудности и боль,не соглашаясьна вторые роли,неистовым накаломобщей волив войне исполнилирешающую роль.к тем, кто погиб,библейская строка,что мертвыев веках не имут сраму,и ту войну,ту мировую драмупотомкамне забыть наверняка! я - родомиз другого поколения,послевоеннымназывается оно,но к подвигам нетленнымя давнопочтенное имеюпоклонение.причастен к ним и искренне горжусь, что славу воинскую бережно наследую, что с вами вместе радуюсь и бедую и что в наследника достойного гожусь.когда приходит май,то над рекойцветами белымидеревья полыхают.под нимистарые солдаты отдыхают-они навечноуходят на покой.безжалостно вас годы мелют в прах, но на поверку, когда совесть просит, идут неспешно те, кто в сердце носит святую память о боевых друзьях.я не имеюбоевых наград,не ,что ждет там - впереди,но ордена на грудиу ветерановпусть всегда горят!