Невеликий монолог-фантазия ''якби був я птахом то сказав би людям "

- люди, зупиниться! на що ви витрачаєте свій час? постійно, як комахи снуєте туди-сюди, заради грошей нема коли глянути вгору. ви думаєте лише про мілке, а світ зовсім інший. він великий і прекрасний. ви ж як у кайданах! я скрізь літаю і бачу величність нашої землі. мовчазні гори, які бачили зміну цивілізацій, що загинули, не залишивши й сліду боротьби й життя. коли мене зігріває навесні сонце, нема більшого щастя та прояву любові. ніжні та сильні річки, що розбивають здавалось би незламну кригу. а ви все це намагаєтесь ще й знищити! забрати дім і в себе й в мене. 

життя прекрасне й без коштовних речей, які здатні лише викликати заздрість, й без екзотичної їжі. навчиться бути щасливими! навчитись співати від любові до життя!  

детально про природу.

ось, кажуть, на вогонь і воду можна дивитися нескінченно.  а звертали ви увагу на те, як квітка розпускається рано вранці? прокиньтеся раніше і ви знайдете це прекрасну мить.запевняю, вашому здивуванню не буде кінця, і вам не захочеться щоб це коли-небудь закінчилося.  а пишність скель? їх величавість вражає, висота притягує.  вершина обіцяє безмежне щастя.  прозора вода річки змушує вірити в русалок.а поле ромашок?   уявляєте гектари ромашок, до самого горизонту одні ромашки.  хочеться бігти по цьому полю, відчуваючи як вітер обіймає своїм теплом.  а гроза?   така, що аж скла тріщать.  і злива.  краплі такі великі, що, здається, це хтось із відра вихлюпує на вас воду.  і таке приємне полегшення небес після дощу.  з'являється сонце, таке яскраве і кличе вас пограти з ним, обіцяючи зігріти й приголубити.  його обіцянки - ніколи більше не пропадати.могутня верба кличе відпочити в її тіні.  під гілками так прохолодно і затишно, що хочеться залишитися тут жити назавжди   і ніч.  вовк, який співає колискову місяці.  таємничі і далекі зірки дозволяють доторкнутися до них.  цвіркуни вас присипляють, обіцяючи що завтрашній день буде не менш насичений ніж сьогоднішній!