С первого по седьмое задание

Мій кращий друг (твір-розповідь) ¥ми з хлопцями з нашого двору любимо купатися і загоряти на озері, розташованому в одному з передмість. туди ми відправляємося на велосипеді. спочатку їдемо по шосе, потім звертаємо на путівець — ґрунтову дорогу. ми не дуже поспішаємо, милуємося околицями, іноді робимо привали. а коли добираємося до потрібного нам місця, зовсім забуваємо про час. лежимо на березі після купання, розповідаємо різні історії, будуємо з піску замок, слухаємо магнітофонні записи. одного разу до нашої компанії приєднався новачок. родина цього хлопчика недавно оселилася в нашому будинку і навіть у нашому під'їзді. у нього, як і в нас, був велосипед. у неділю ми, як завжди, поїхали до озера. добралися туди без пригод. із розбігу кинулися у воду, змагалися в плаванні. новачок, його звали сашко, пірнувши трошки, незабаром вийшов на берег, а ми ще довго плавали. посинівши від довгого перебування у воді, ми лягли на пісок і почали глузувати із сашка: «що, боїшся води? » хлопчик сказав, що не вміє плавати. «у нашому класі навіть дівчиська плавають! » — сказав я, відчуваючи на собі схвальні погляди товаришів. сашко промовчав. назад ми поверталися тією ж дорогою. але дорогою зі мною сталася неприємність: спустило колесо велосипеда. хлопці, посміюючись і вже жартуючи з мене, проїхали мимо, а сашко зупинився. «давай », — запропонував він. ну чим він міг , якщо ні в мене, ні в нього не було під рукою велоаптечки? «ти їдь, — відповів я йому, — а я як-небудь пішки. до будинку вже недалеко». сашко сказав: «підемо разом». ми йшли й котили свої велосипеди, розмовляли на різні теми. однак мені всю дорогу не давало спокою те, що ми глузували із сашка за його невміння плавати. але ж тільки він не кинув мене в біді. «я буду учити тебе плавати, — сказав я сашкові. — ти ще здивуєш хлопців своїм умінням. ти справжній друг».¥