щоранку, йдучи до школи, я милуюсь берізонькою, що росте навпроти нашого двору. з приходом весни, вона веселішає. кора вимита дощами та снігами стає на сонці яскраво-білою.ніжні зелененькі листочки пробиваються, щоб подивитись на сонечко.все тепліше стає надворі. вітер наче розчісує коси берізоньці, бавлячись її золотавими сережками.
приклавши вушко до стовбура, мені здається, що я чую рух цілющого березового соку. а птахи, що першими повернулись з теплих країв, весело оспівують ніжність та велич цих білокорих красунь.
синичка сиділа на тонесенькій гілочці,яка схилилася від її ваги.була вона трошки схожа на горобчика,але у неї ошатна жовта сорочка,чорний галстук,зеленувата спинка,яскраво-білі щічки ,чорна шапочка. чорні,жваві. причепившись до гілочки вона може провисати вниз головою.це можливо тому,що у неї довгі кігті на лапках.гострим довгим дзьобом синиця дістає з тріщин на деревах для себе поживу: комах,їхні личинки.а взимку вони їдять насіння.гнізда мостять у дуплах.а коли синичка співає,то трішки підіймає крильця,широко відкриває дзьобик і тремтить своїм крихітним тільцем.
Популярные вопросы