Визначити тематичні речення в творі "Небезпечна зустріч " Ю. Хорунжий

мені подобається розмовляти з дідусем. він завжди вислухає мене, порадить , як вчинити. дідусь ніколи не кричить і розмовляє, як з рівним. мій дід завжди каже: "я не розумніший за тебе, лише довше жив і більше знаю".

всі його поради дуже мені в моїх проблемах. принцип життя мого мудрого діда : " роби людям те, що бажав би собі, але ніколи не нав язуй своїх думок. пам ятай і не ображайся, якщо ваші бажання різні."

мій дід найкращий, він усих нас любить, а ми його.

батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. від них ми одержуємо життя. вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, в наші вуста добрі слова. тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі.

якщо ми будемо їх поважати то життя в нас буде краще ,як кажуть добро повертається добром.

  а над дніпром уже помітно світало. 1)речення розповiдне,неокличне,односкладне, поширене,неповне,тому що маэ тiльки присудок(простий дiэслвний)-свiтало,виражений дiэсловом; свiтало( днiпром(обставина мiсця,виражена   власним iменником iз сполучниковим словом); свiтало( помiтно(обставина образу та способу дii, виражена прислiвником з часткою.)

                              моя майбутня професія

кожна людина хоче бути щасливою. однією зі складових щастя звичайно ж є робота. улюблена робота. а якщо людина отримує за улюблену роботу і пристойну винагороду то це вже велике щастя! це, звичайно, жарт, а от вибір майбутньої професії справа дуже серйозна і відповідальна. і братися за неї треба якомога раніше, бо як то кажуть: «старого собаку нових трюків не навчиш»!

батьки з дитинства ставилися до мене як до особистості. завдячуючи цьому, я ніколи не соромилась своїх уподобань, завжди залишалася сама собою, не підлаштовуючись під чужу думку. тож, мій шлях до вибору майбутньої професії був вільним. але не легким.

точні науки мене не вабили. я завжди губилася в світі цифр та розрахунків. думки про абстрактні речі стомлювали мене.

оскільки мої батьки люди аж ніяк не прагматичні: тато актор і режисер, мама хореограф і письменниця, тож і мене перемогла творча натура (хоча я не дуже вірю в те, що тут причетна спадковість). просто мені завжди хотілося зробити цей світ кращим або ж увічнити його красу на папері чи то словами, чи то фарбами.

а якщо чогось хочеш досягти треба докласти зусиль. і я наполегливо вчилася малювати, писати вірші, старанно вивчала іноземні мови (щоб мати змогу спілкуватися з будь-ким). а перебудова світу «на краще» почалася з "братам нашим меншим" собакам. і це не рік, не два, а майже все життя.

здавалося, що з вибором професії проблеми не буде. та де там! щоб отримати вищу художню освіту треба спочатку оволодіти ненависною ! а для того, щоб поповнити лави кінологів, знань з біології замало хімія стоїть на кордонах моєї мрії і не пускає до бажаного! професія перекладача? цікаво, але дещо обмежено…

тривалий час я вагалася з остаточним вибором вищого навчального закладу, де б я могла отримати всі необхідні знання, що до країни щастя. до країни, де я зможу спробувати все, бути всим, відчути справжнє задоволення і дарувати людям радість. і врешті зрозуміла, що професія «актор театру та кіно» саме той золотий ключик, що відкриє дверцята до здійснення мрії.