С 3 по 10 во только отвечайте правильно, а то знаю я вас!!!

  я вірю, що моя держава стане вільною і сильною.

  люди схаменуться і , що ми нікуди з цієї землі не дінемося. і будуть навчати одне одного захищати свої права від заможних. всі об єднаються в мирній боротьбі. це можливо! на приклад, індія так завоювала собі незалежність від ії.

  не давати хабарів, відстоювати землю від загребущих рук чиновників, бідним - все це стане нормою в україні.

  не останнє місце у цій боротьбі займе охорона природи. бо україна це не лише громадяни, але й ліси, лани, моря, річки та озера, і всі, хто в них живе. ми господарі цієї землі. а це значить, що відповідаємо за неї.

  я знаю, що україна стане могутньою державою, бо в нас є все, що для цього потрібно : добрі люди, плодюча земля, багата на приклади історія. треба лише згадати, що ми відповідаємо за майбутнє.

  я і всі небайдужі зможемо людяи про це нагадати. треба лише зрушити з   мертвої точки байдужості   та невіри у справедливість і краще життя. в україни гарне майбутнє. 

  сиділа марійка за уроками та й замріялася : " от якби мені чарівну ручку, яка б   вміла окрім виконування мого завдання, ще й вірші склададати. мама була би дуже задоволена. прийшла би вона з роботи, а усе вже зроблено, бо поки моя чарівна ручка робила уроки, я би з працею по дому: вимила би підлогу, посуд, нагодувала би нашу кицю мурку, та зробила улюблений матусін чай. а коли мама запитає мене, як я все встигла, я прочитаю найгарніший в світі вірш про неї. отож було би гарно! " марійка наче прокинулася від сну з посмішкою на "я ще маю час"-подумала вона. та взялася старанно виконувати уроки, потім - усе як в її мрії- матусі і зробила чай. а коли мама повернулася та запитала марусю хто це все зробив, донька згадала, що забула написати вірш, та просто вимовила: " я тебе кохаю, мамо! " а матуся сказала: я все бачу і без слів. дякую тобі! "

отож марійка вирішила, що може добре обійтись й без чарівної ручки. 

-хоч мене ніхто і не просив, сьогодні я на всіх перервах виконувала обовязки помічниці вчителя. - каже мені сестричка.

- справді? - здивувалась я. - а що ж ти робила?

- якщо дыти погано поводились, я розповыдала про це.

- та ти ж була не помычницею, а звичайнысынькою

- чому?

- у нас помічники вчителя завжди так роблять.

- але ж помічник не той. хто розповідає про погані вчинки однокласників, а той хто, маючи авторитет серед однолітків, стежить за порядком у класі. бо його клас визнав дідером, а не ябедою. і він повинен робити добре в інтересах однокласників.

жила-була пташка. вона дуже любила гратися під сонцем у лісі. одного сонячного дня, коли вона була дуже захоплена грою з своїми птахами-друзями вона побачила зайчика, який   попав у пастку мисливця. заєць благав її йому, але тільки одна вона йому . її друзі не хотіли зайчику, та ще й ображали його. бідний зайчик вже плакав коли до нього прилетіла пташечка. вона сама хотіла йому , але вона була дуже слабка і не могла нічим . потім вона полетіла до людських осель і   прохала людей бідному зайчику. ніхто з людей не хотів тратити свій час на якогось безглуздого і неуважного   зайця. але один хлопчик тарас пішов за пташкою і допоміг зайчику вибратися із біди. через три дні зайчик прийшов в гості до пташки і подякував їй, за те що вона йому вибратися із пастки   мисливця. вони ще довго гралися з зайчиком і назавжди залишиль друзями.