Варіант
1. у якому реченні вжито складений іменний присудок?
а лине пісня в садах солов'їна (і. нехода).
б поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі
(л. костенко).
в весна ще так ніколи не співала (леся українка).
г творчість б. грінченка увійшла в золотий фонд української класичної
літератури (п. хропко).
2. односкладним є речення в рядку:
a добре ім'я — найкраще багатство (народне прислів'я).
б промені як вії сонячних очей (п. тичина).
в лікарські рослини заготовляють влітку (3 календаря).
гз вітром весняним сосна розмовляє (леся українка).
3. тире між підметом і присудком слід поставити в реченні:
a кров не вода, а серце не камінь (народне прислів'я);
б пісня і праця великі дві сили (і. франко).
в кожна людина свято береже у своїй пам'яті все, що її з
дитинства (і. цюпа);
гi земля, і вода, і повітря все поснуло (м. коцюбинський).​

тому що вона відображае тебе, твій настрій, почуття.

у школі пролунав гучний дзвін.

дзвінкий голос у катерини коли вона співа.

дзвенить, щебече соловей в осіннім гаю 

радість - журба

сила - слабкість

спокій - тривога, збудження

холод - спека, тепло

суша - вода, море

сухий - мокрий, вологий

гора - яма, поглиблення

ніч - день

ранок - вечір

південь - північ

                              моя майбутня професія

кожна людина хоче бути щасливою. однією зі складових щастя звичайно ж є робота. улюблена робота. а якщо людина отримує за улюблену роботу і пристойну винагороду то це вже велике щастя! це, звичайно, жарт, а от вибір майбутньої професії справа дуже серйозна і відповідальна. і братися за неї треба якомога раніше, бо як то кажуть: «старого собаку нових трюків не навчиш»!

батьки з дитинства ставилися до мене як до особистості. завдячуючи цьому, я ніколи не соромилась своїх уподобань, завжди залишалася сама собою, не підлаштовуючись під чужу думку. тож, мій шлях до вибору майбутньої професії був вільним. але не легким.

точні науки мене не вабили. я завжди губилася в світі цифр та розрахунків. думки про абстрактні речі стомлювали мене.

оскільки мої батьки люди аж ніяк не прагматичні: тато актор і режисер, мама хореограф і письменниця, тож і мене перемогла творча натура (хоча я не дуже вірю в те, що тут причетна спадковість). просто мені завжди хотілося зробити цей світ кращим або ж увічнити його красу на папері чи то словами, чи то фарбами.

а якщо чогось хочеш досягти треба докласти зусиль. і я наполегливо вчилася малювати, писати вірші, старанно вивчала іноземні мови (щоб мати змогу спілкуватися з будь-ким). а перебудова світу «на краще» почалася з "братам нашим меншим" собакам. і це не рік, не два, а майже все життя.

здавалося, що з вибором професії проблеми не буде. та де там! щоб отримати вищу художню освіту треба спочатку оволодіти ненависною ! а для того, щоб поповнити лави кінологів, знань з біології замало хімія стоїть на кордонах моєї мрії і не пускає до бажаного! професія перекладача? цікаво, але дещо обмежено…

тривалий час я вагалася з остаточним вибором вищого навчального закладу, де б я могла отримати всі необхідні знання, що до країни щастя. до країни, де я зможу спробувати все, бути всим, відчути справжнє задоволення і дарувати людям радість. і врешті зрозуміла, що професія «актор театру та кіно» саме той золотий ключик, що відкриє дверцята до здійснення мрії.