Зробіть синтаксичний розбір речення, побудуйте його структурну схему. вони нічого не сказали одне одному і жодного разу більш не зустрілися поглядом, але обидва зрозуміли, що прекрасна заповітна таємниця увійшла в їх душі, про яку не можна розповідати нікому і ніколи в світі, тому що в людській мові ще немає таких прозорих, ароматних і невагомих слів.

найбільше мені подобається розмовляти зі своїми батьками, та з бабусею. вони можуть відповісти на всі мої питання,вислухати мене, дати пораду, що і як вірно зробити. а особливо мені подобається розмовляти з бабусею, коли вона розповідає про своє життя. також мені подобається розмовляти зі своїми однолітками.взагалі , як що поміркувати, то мені подобаеться розмовляти з усіма цікавими людьми.я вважаю це ті люди, якім є що сказати, які вміють вислухати.

є ще люди сонні, наче сови,

а глухі до слова - це найгірш.

ти до рідної прислухайсь мови,

прокажи відмінки - це ж як вірш!

називний питає: хто ти? що ти?

хоче він про наслідки роботи

і про тебе чути лиш похвали,

щоб тебе як приклад називали.

родовий доскіпує свого -

хоче знати він: кого? чого?

і про тебе знать, якого роду,

що немає роду переводу.

все давальний дасть - не жаль йому,

але хоче знать: кому? чому?

знать про тебе, гожого на вроду,

що даєш і ти свому народу?

у знахідного свої потреби:

він - кого? і що? - питає в тебе.

і кого всі ми за друзів маєм,

і що друзі роблять нам навзаєм?

а орудний хоче знать: ким? чим?

у труді орудуй разом з ним.

хоче знать: що здатний ти утнути?

чим ти сильний? ким ти хочеш бути?

а місцевий - де? в якому місці?

хоче знати - у селі чи в місті?

кличний закликає всіх навколо:

гей, іване, петре чи миколо,

ви не будьте сонні та байдужі -

у житті нема нічого згірш.

рідна мова! в ній слова - як ружі,

а самі відмінки - наче вірш.надеюсь может тебе ето : )