Твір роздум про те , як важливо для людей зберігати світлини свої й близьких людей​

є багато людей які уявляють ,що у них є друзі,але коли з тобою трапляється біда вони кажуть вирішуй проблеми сам.

  тому народ і каже у нашій дружбі наша сила,якщо ми будемо по справжньому дружити ,жаліти людей,виручати когость у нас буде набагато більше друзів тому.що таких друзів і шукають.але коли ви знайшли друга пам'ятайте що на вас надіються хочуть з вами дружити! наприклад у мене є подружка на яку я можу покластися її звати анічка у нас з нею багато чого спільного і ми сидимо за однею партою але колись я її майже не втратила тому,що знайшла ще друзів  з своєю подружкою майже уже й не дружила ,але одного разу мої друзі мене підвели і мене виручила анічка.відтоді я зрозуміла що потрібно свого друга завжди крепко тримати за руки.

тож поважаймо і цінуймодружбу тому,що колись у біді нам буде потрібен друг а звирнутися уже й не буде ні до кого крім справжнього друга!

край у якому я живу мені дуже поддобаеться тому що там красиво ,природньо .я можу гратися зі своими друзями на вулиці.

мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.в рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. у ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. у мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. а як тішить серце гумористичне слово мого народу. тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. а яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. а ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.

                                                                                      зимовий ранок

  заглянув зимовий ранок у моє віконечко.він тихенько постукав і привітався. чому ж ранок такий сумний?

    вийшла я на подвір*я. зимове небо було сірим, заспаним. по ньому пливли сірі, волохаті хмарки. вони закрили сонце. повітря холодне, важке. змерзла земля вкрита білим снігом.дрімають безлисті дерева. рідко пролітають заклопотані пташки.

    сумно. а так хочеться розвеселити ранок. покличу сонечко. і засміється ранок!