1 іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто?
2 іменники можуть означати назви істот (хто? ) та неістот (
до істот належать іменники, що називають:
- осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);
- тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);
- міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);
- померлих (мрець, небіжчик, покійник);
- означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);
усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси).
3 переважну більшість у мові становлять загальні іменники, що означають узагальнені назви однорідних предметів, — назви, спільні для ряду однотипних предметів, істот, явищ, понять: книжка, учень, місто, виставка, сад, море, блискавка, природа, бадьорість тощо.
значно меншу групу становлять в л а с н і іменники, що означають індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів.
до власних назв належать:
- імена, прізвища, псевдоніми, прізвиська: катерина, василь, ярослав мудрий, михайло коцюбинський, леся українка, архімед, цицерон;
- прізвиська тварин: рябко, барбос, мурчик, білий бім чорне вухо;
- назви країн, держав, міст, сіл, гір, морів, озер, річок: європа, азія, україна, придніпров’я, кривий ріг, острів земля принца карла, село рясне, південнокитайське море, дніпро, ла-манш;
- назви книг, журналів, газет: драма «лісова пісня», журнал «сучасність», газета «факти»;
- назви заводів, фабрик, пароплавів: завод «більшовик», фабрика «рошен», пароплав «одеса»;
- назви організацій, установ, історичних подій, свят, почесні звання, найвищі посади: рада безпеки, верховна рада, стародавня греція, перша світова війна, прем’єр-міністр, президент україни;
- релігійні поняття: матір божа, біблія.
власні імена пишуться з великої літери, мають тільки однину (київ, харків) або тільки множину (карпати, чернівці).
іноді прізвища та імена людей, коли вони служать для узагальненого означення цілого класу однорідних осіб, предметів і явищ, переходять до категорії загальних іменників: геркулес, дизель, кольт, браунінг, рентген, маузер, реглан, силует, донжуан.
загальні іменники, виступаючи в мові у значенні індивідуальних назв, переходять у власні іменники: захід (країни західної європи), планета земля, леонід буряк, село вишеньки. часто тільки з контексту можна визначити, яким є іменник — власним чи загальним.
4 в н. в. однини на -а (я) закінчуються переважно іменники жін. роду, на -0 – переважно чол.роду, на -о, -е – середнього роду.
5спільний рід — рід української мови, до якого належать іменники, що мають одну форму на познаку кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чи всіх трьох.
іменники із закінченням на -а, -я та називають особу за її характерними діями або рисами поведінки: писака, кусака, читака, посіпака, недоторка, ябеда;
назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), базікало (чоловічий і жіночий), чванько (чоловічий і жіночий)[2][3].
назв чоловічого або жіночого роду, утворені за інших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук-, -юк-, -уч-, -юч-, -уг-, -юг-, -иськ-: вітрюга, свинюка, хлопчисько[1].
Популярные вопросы