люди бачили цього дивного, одягненого в усе чорне чоловіка в містах і селах, зустрічали його в степах і борах — скрізь на неоглядних просторах україни, а потім і в росії, в польщі. цей уже немолодий, сивобородий монах збирав милостиню для свого монастиря, і люди подавали її, бо дуже шанували і монастирі, і ченців, що були уособленням знань і мудрості великої.
часом люди розповідали монахові про свої біди і клопоти, іноді прохали оглянути хворого й підказати, як його лікувати. і він усім прагнув — кому добрим словом і порадою, а з ким ділився і своїми знаннями.
певно, ніхто з людей не знав, що то — не просто звичайний монах, а видатний український поет климентій зиновіїв, що мине колись і сто, і двісті років по його смерті, а вірші стомленого подорожанина читатимуть далекі нащадки, знаходячи в словах поета цілющий мед мудрості.
Популярные вопросы