Стислий переказ твору місто на камені

місто на камені.

є на поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто кам’янець-подільський.  

цей важливий оборонний вузол на шляху зі східної європи до уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, великого князівства литовського, польської корони, туреччини, росії; та срср. але місто по духу завжди залишалося українським.

у створенні неповторного обличчя кам’янця   взяли участь представники різних народів. але найбільшими складовими в культурі кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.  

за польщі кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. у фортеці тримали незламного устима кармелюка. з цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.

кажуть, коли кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати спосіб визволити його з неволі. піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де мав знаходитися в’язень.   до стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.  

кажуть, що кармелюк втік з фортеці   завдяки цьому    

кілька днів пробув у кам’янці в 1846 році тарас шевченко, мандруючи україною за завданням археографічної комісії.  

майже вісім місяців у часи визвольних змагань   кам’янець був тимчасовою столицею української народної республіки.  

так дивно відобразилася на долі маленького містечка на поділлі вся історія україни.   кам’янець-подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.

віктор олександрович, вчитель:

— київ стає охайнішим, принаймні двічі на рік — навесні та восени, коли комунальники білять дерева та змітають листя. результат їхньої роботи видно по парках та скверах. до речі, не лише у центрі, а й у нас на борщагівці — там особливо ретельно прибирають у листопаді. я б і сам не проти мітлою , але часу немає. втім, моя виражається по-іншому: я не сміття під ноги, а шукаю урни. так і родину привчив. до цього закликаю й інших мешканців столиці.

тетяна вікторівна, бібліотекар:

— як же у наш час без місячників — адже люди стали такими байдужими. вони радше кинуть обгортку від цукерки на вулиці, аніж у себе вдома. на виручку приходять комунальники — без них не обійтися. але все одно хотілося б, щоб самі кияни з більшою любов’ю ставилися до рідного міста і його прибирати. у 60-ті роки всі гуртом саджали дерева, квіти, аби на подвір’ях було гарно. а пригадую слова одного з героїв михайла булгакова: “розруха починається в головах”. до речі, багато чого залежить не лише від нас, а й від районних адміністрацій. наприклад, у дніпровському, де я нині мешкаю, бруду по коліна. на проспекті ватутіна — що був там місячник, що не було: вибоїни на асфальті лишилися, листя не прибране. і це за повного потурання з боку жеків. на відміну від дніпровського, в оболонському та солом’янському районах дедалі краще. невже там по-іншому думають?

валентина яківна, професор:

— працюю поруч з метро “кпі” — там старі дерева прибрали, а нові посадили. причому це робиться не для “галочки”. на нивках комунальники клумби впорядкували, поставили огорожі в скверах — відокремили зелену зону від житлової. а ще кажуть, що це околиці, до яких у міської влади руки не доходять. а в центрі місцями — чисто, місцями — ні. як от, скажімо, у підземних переходах на “театральній”. може, там провести місячник? як на мене, то благоустроєм потрібно займатися не двічі на рік, а щоденно. тоді й буде результат. ще б подбати, аби самі кияни не смітили. але де, як виховати такий рівень свідомості, особливо у молоді? раніше ми, старше покоління, дороги від листя чи снігу самі розчищали — не чекали двірника.

юля, хореограф:

— у нас на теремках і дитячі майданчики пофарбували, і гілля старе прибрали. а навесні двори засадять зеленню. чому я так впевнено про це говорю? бо теремки район чистий. повірте, я жодного папірця на вулиці не бачила — теремчани до свого масиву ставляться трепетно. хіба не комунальникам? мені є з чим порівнювати. колись я мешкала на солом’янці, де сміття майже не вивозили. брудно біля кожного зі столичних базарів та торговельних центрів. невже там ніхто не прибирає? , кияни й не повинні знати, що в місті тривав місячник з благоустрою. адже роботу комунальників видно неозброєним оком.

веселу та радісну людину завжди люблять та поважають. вона менше хворіє. а сумна людина почувається невпевнено серед людей, такій важко боротися з хворобами. усім відомо,що сміх продовжує життя. тому потрібно  бути завжди веселим,радісним і впевненим у собі. людина, яка завжди в гарному настрої і з усмішкою на обличчі-щаслива та  здорова.  недарма у народі кажуть: »весела думка-половина здоров*я».