Одного разу до дієслова прийшла несподівана думка: «я найважливіша частина мови». чому, запитаєте ви, дієслово так вирішило? а тому, дорогі друзі, що на свято рідної мови до нього завітав «хитрий лис» прикметник. ось що він йому запропонував: «друже дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови! » - та що це ти таке кажеш, брате прикметнику? – здивувалося дієслово. - а ти сам розсуди. без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться? - як це? – не переставало дивуватися дієслово. - а ось так, послухай речення: галя квіти теплою водичкою. - що теплою водичкою? – запитало дієслово. - ось бачиш, не зрозуміло. чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся прикметник. - так, ти правий! – гордо мовило дієслово. – що ж ти пропонуєш, прикметнику? - та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови. - хто ж мене царем проголосить? і як на все це подивиться наш брат іменник. - наших маленьких друзів: займенника прийменника та сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун прикметник. іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов. о, ось тепер дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської. прикметник тим часом побіг до іменника і став йому нашіптувати: « ой іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик дієслово. хоче, щоб його царем проголосили! » - та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся іменник. ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша! - звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив іменник. - так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» прикметник до прийменника, займенника. прислівника, числівника та сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство. і ось зібралася рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – дієслово чи іменник? кому царем бути? одні кричать: «іменнику! », інші «дієслову! » а прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив. мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої зв’язна мова. прилетіла вона на своєму вірному коні тексту і мовила: «ви, братики, послухали хитруна прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. ти, дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? а без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? чи згодні ви, друзі, зі мною? » - і справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун займенник, його підтримали інші. - а ти, прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця зв’язна мова. з того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.
Спасибо
Популярные вопросы