Фонетичний розбір слів велетенський, пісня .

я прийшов до лісу рано навесні, коли ще в низинах лежав сніг. і побачив маленьку ніжну квіточку, яка невідомо як пробилась крізь шар мерзлого грунту." хто ти, люба? "-спитав я її. а вона лиш мовчала та хиталася на вітру. підказали через сон дерева : " це -пролісок. він один прокинувся у таку   холоднечу."  

  я нахилився ще нижче до незрозумілої синьої квітки. і почув : " сонечко, грій дужче, бо холодно мені. весно, я чекаю тебе. моїх брати і сестри вже простелили тобі доріжки у лісі, щоб ти не заблукала." 

виявляється. що ця маленька мужня рослинка зустрічає весну. я вклонився їй і прошепотів : "дякую, небесна квітка, що не злякалася ні зими, ні морозу! " 

мова — це характер і духовна могутність народу. саме він дає їй силу й красу. у своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди. отакі квіти вплели в той вінок і т. г. шевченко, і леся українка, і олександр довженко, і олесь гончар та інші генії українського народу. нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. краса українських народних пісень давно до себе увагу видатних знавців фольклору і в нас на батьківщині, і за її межами. один з російських письменників натхненно сказав про українське слово: "українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості". саме українські думи передавалися національними гомерами-кобзарями, які дивують розмахом козацької відваги. на високості людського духу підносить мову рідної україни геній тараса шевченка. у його творах легко і природно звучить слово. я пишаюсь і плекаю кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших предків. треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.