Стислий переказ и план заходила ніч. німіє степ і тьмариться. поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. а місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем. ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон. ніч зайшла. маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець. синіють у промінні хатки. у яр потяглися довгі тіні. тихо в хуторі, мов у скам'янілому царстві із давньої казки. серпи, коси, вози, збруя - усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. по дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч з хатами тягнуться ниви з блискучою стернею. на нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці. а над усім густо стелеться самотою дух свіжого степового сіна. розкошами, красою віє над у яру тихо й сумно. світить над ним місяць. уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. з-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища - тіні. запирскало воли. за волами виринула й стала в яру волохата постать. на голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір'я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках - батіг. з купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. стоїть і осміхається. затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і вигріваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ. верби стоять непорушно. крізь їх віти де-не-де визирають далекі зорі. дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь. здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ.